Суббота
18.11.2017
02:08
Приветствую Вас Гость
RSS
 
Юлія Починок
Главная Регистрация Вход
Каталог статей »
Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [33]

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 215

Главная » Статьи » Мои статьи

Синкретизм коломийкового жанру

ВСТУП

Актуальність роботи. Кінець 80-х – початок 90-х років ХХ століття став переломним в історії українського народу. З появою незалежної держави виникла можливість по-новому осмислити свою культуру та літературу. День нинішній диктує вимоги: повернути гуманітарним предметам, і передусім літературі, втрачену провідну роль у навчально-виховному процесі. Особливої ваги набуває вивчення усної народної творчості – однієї із найбагатших і найдревніших наук у слов’янському світі, включення її здобутків у духовний світ сучасника. Образи творчості наших предків врешті повинні розкритися в усій повноті й глибині, красі й невмирущості, тим самим нагадуючи аксіому: вивчення кожного предмета має розпочинатися з осмислення його витоків.

Суспільні зрушення, що відбулися у світі, на Україні, несумісні з незадовільним станом вивчення народної творчості в школі та університеті, значною мірою зумовлені тим, що тривалий час літературу класичну і сучасну сприймали окремо від її праоснови.

  Якщо пильніше вдивитися в рядки народних творів, що з’явилися в сиву давнину, ми віднайдемо зародки сюжетів, образи та мотиви, що перейшли в класичну та сучасну літературу. В ті часи також сформувалася знакова система вітчизняної словесної культури, основні елементи якої зумовлюють національну специфіку українського письменства.
 Усна народна творчість важлива для нас як самостійне художнє явище, що розширюючи сферу людських зацікавлень та уподобань, знайомить із незвичними, нетривіальними формами художнього мислення, збагачує нас духовно, робить уважнішими до скарбів людської мудрості.
 Знання та розуміння пам’яток старовини, залучення їх до активу нашого духовного життя є не просто бажаним, а обов’язковим, щоб неможливим стало повторення гірких помилок та прорахунків, що призвело до забуття своїх першовитоків, кризи в науці, культурі, моралі, освіті. 
 Здобутки народної творчості, коломийок зокрема, потребують нового осмислення, глибинного осягнення. Прагнення до відновлення і збагачення знань про культуру, літературу та мистецтво минулого нашої Вітчизни зумовило активізацію пошуків у сфері змісту та форми народних текстів, відображених у синкретизмі коломийкового жанру, та актуальність нашого дослідження.
 Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше була спроба простежити синкретизм коломийкового жанру, зокрема розглянути його структуру і поетику та систематизувати усі існуючі джерела інформації про цей вид народної пісні.
 Мета дослідження – визначити особливості синкретизму коломийкового жанру, його структуру та поетику, простежити функціонування текстів та виявити існуючі джерела дослідження. Для її здійснення ставимо такі завдання:
- розглянути жанрові особливості коломийок;
- виявити у якому взаємозв’язку функціонують структура та поетика жанру;
- зробити аналіз досліджень коломийкового жанру.
Предмет дослідження – синкретизм коломийкового жанру,  
історико-літературні та типологічні аспекти.
 Об’єкт дослідження – коломийки.
 Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці з історії розвитку української літератури В.Гнатюка, І.Франка, М.Коцюбинського, Н.Шумади, О.Дея, І.Сенька, Г.Ступінської.
 Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть використовуватися на уроках української літератури при вивченні курсу “Усна народна творчість” в загальноосвітніх навчальних закладах, а також на спецкурсах та семінарах , присвячених проблемі вивчення народної пісні у вищих закладах освіти.
 Структура дослідження. Дослідження складається із вступу, основної частини, яка розкриває тему через аналіз структури та поетики жанру, його синкретичних поєднань, а також висновків та списку використаних джерел, які нараховують 6 позицій. 


Коломийки – коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати не залежно від нього. Часто вони об’єднуються у в’язанки, які не мають сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.
Коломийка – найпопулярніший пісенний жанр Карпат. Варто лишень раз вслухатися у «багатобарвне суцвіття» емоційної коломийки виконане речитативним наспівом, щоб надалі безпомилково вирізняти її з-поміж інших пісенних жанрів. Коломийки – переважно однокуплетні (монострофічні) пісеньки. Раніше коломийки танцювали колом, зараз головні танцювальні рухи – мережка, ножнички, прийом «хрещик» (дівчата і хлопці міняються місцями). Гуцулка і верховина – близькі до коломийки танці, але верховина починається повільним ліричним вступом, після якого йде коломийка.
«Коломийки – се коротенькі пісні, що складаються переважно з одного або двох куплетів найрізнороднішого змісту»[1,с.151]. Схарактеризувати тематичну розлогість жанру коломийок дуже важко, тому що «коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста», і тільки «зведені докупи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями й кольорами, де бачимо сльози, й радощі, і спочивки, турботи і забави, серйозні мислі й жанри нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традиції і вірування, його громадські і етнічні ідеали»[6,с.502-503].
Вони підбадьорюють гостей під час застілля, з материнською ласкою промовляють маленькій дитині над колискою, кружляють на полонині, водять у поле трударів, приховують людські невдачі, розвеселяють співаків, запрошують до танцю. Позаяк коломийка немає тематичних обмежень і здатна відгукуватися на всі прояви людського життя, то вона «втискається всюди за чоловіком, для неї нема нічого тайного; звідси в ній висловлене і радість і горе, і утіха і жаль; звідти вона дихає і повагою і жартом; звідти в ній і гумор і сатира та іронія»[1,с.157]. 
У коломийках про минуле народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб’я, вимушену іміграцію, протест проти селянського безправ’я, звучать бунтарські мотиви. Найбільший масив становлять пісеньки, в яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої – це твори на так звані «вічні теми», однаково актуальні для різних епох, але й у них легко виловити ознаки часу, бо ж людські стосунки розвиваються на тлі певного родинного і соціального побуту. 
Про давність коломийкового походження ми можемо стверджувати із синкретизму тексту, мелодії і танцювальних рухів, що властивий здебільшого найдавнішому пластові народної творчості. Перші відомі нам записи коломийкових зразків відносяться до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи. Цей оригінальний різновид пісенної народної творчості українців здавна привертав увагу слов’янських учених. 
Починаючи з першої третини XIX сторіччя, з’являються в українській, російській та польській пресі публікації коломийок їх переклади, наукові розвідки про них. Серйозні дослідження, присвячені цьому жанрові, належать І.Франку, Ф.Колессі, В.Гнатюкові, М.Жініку, М.Грінченкові та іншим фольклористам. Над проблематикою систематизації коломийок працював професор Е.Сумцов, який вважав ці пісні новими «утворами». Він розрізнив галицькі та угорські твори, схарактеризував їх щодо особливостей змісту. 
В.Гнатюк обстоював думку щодо генетичних витоків коломийки, полемізуючи з М.Сумцовим і В.Залеським. М.Сумцов вважав коломийку породженням періоду «духовного застою» в житті народу та «відламком довгої ліричної пісні», а В.Гнатюк доводив, що окремі ознаки старих форм, виявлені в коломийках, свідчать тільки про закономірності творчого процесу. 
Вдало підкреслила Г.Ступінська те, що теоретичні положення вченого щодо походження назви, хронологічних та генетичних витоків, взаємин із іншими коротко пісенними видами українського фольклору та щодо систематизації коломийок були підтримані І.Франком, Ф.Колессою, С.Людкевичем та їхніми послідовниками.  
Певну спільність з коломийками мають пісеньки, які поєднують спів з танцем у колі, - сербські «коло», Блаватські «каламайки» та «карічки», чеські «до колочка», болгарський «хоро». Анатолій Іваницький вважає, що назва «коломийка» певніш за все походить від основної танцювальної фігури – кола, позаяк коломийка виникла і довгий час побутувала як круговий танець. Можливо також, що друга частина назви «коломийка» походить від дієслова «микати» (микатися) – тобто, ганяти, гасати, носитися.
Коломийковий розмір здебільшого вважають 14-складовим. «Бувають, одначе, коломийки з іншим числом складів, 15- або 16-складові, з одного, і 13- або 12-складові, з другого боку» [1,с.151]. Це зумовлює різноманітність структурних особливостей жанру. «…подибуються також мішані коломийки, себто такі, в яких один стих або один куплет має коломийковий розмір, другий інший»:
Ой летіла дика качка та впала в тростину, 
Я приїду, товаришко, до тебе в гостину.
Ой у моїм Городенку виріс королець, 
Я приїду, товаришко, до тебе впростець.

Ой казала мині мати кужіль надігати, 
А я кужіль на полицю, а за хлопцьом на вулицю[1,с.152].
Заданість розміру коломийки сприяла виробленню лаконізму, сталих поетичних формул, економічному і точному використанню тропів – рис, властивих майстерно відточеним художнім мініатюрам. Завдяки багатству внутрішнього римування й асонансам коломийки ніколи не справляють враження одноманітних. «…сам ритм декуди не додержує трохеїчної форми, а переважно переходить на ямби, мішані з дактилями або амфібрахіями»[5,с.239].
Коломийки мають двопланову будову: образ природи першого рядка за аналогією або контрастом підсилює смислове й емоційне значення думки, висловленої в другому рядку:
  1. Не є краю співучого, як та Верховина:
  Коломийку заспіває і мала дитина.
2. Та я собі заспіваю, коли дяку маю,
  Не є кращих співаночок, як у нашім краю. [2,с.5].
 Іноді перший рядок виконує роль традиційного зачину, зміст якого не завжди пов’язаний з наступним рядком. Так спостерігаємо подібний зачин у коломийці «Віддай мене, моя мамко»:
  2052. Поніміли гуслі й баси – минули м’ясниці,
  А дівки ся зажурили що не молодиці.
  2053. Та я собі, молоденька, думала думочку:
  Ой чи буду, чи не буду в зеленім віночку? [2,с.112].
 «Найдавніший зразок вірші, зложеної сим розміром, знаходжу в латинськім гімні на різдво Христове з ХVст.»[5,с.242].У новотворах помітна тенденція до уникнення подібних звичаїв, що пояснюється публіцистичним спрямуванням більшості сучасних коломийок.
Звернемося до записів коломийок Володимиром Гнатюком, аби краще зрозуміти безмежний та багатий світ українського фольклору.
«Територіально записи коломийок походять переважно з нинішнього Монастирського району Тернопільської області (села Велеснів, Григорів, Коропець і Лужники колишнього Бучацького повіту) та Старосамбірського району, Львівської області (с. Мшанець колишнього Старосамбірського повіту). Записи з цих місцевостей можна датувати 1890-1896рр. Друга незначна частина записів походить із колишнього галицько-закарпатського пограниччя та з Закарпатської України (села Гольшин, Волове, Убілля); датуються вони 1895-1896рр»[4,с.312].
Розподіляється запис на розділи:
Рідний край. Господарські заняття.
  12. Коломия, Коломия по горі ходила,
  Зійшла з гори на долину, води ся напила.
  13. Ой з чортова мурованков ішло два вірмене;
  Ой прошу вас добрі люде не смійтеся з мене.[4,с.242].
 Бачимо, що коломийки відзначаються неабиякою художністю, образністю викладу та великою кількістю художніх засобів, зокрема у першому дистиху ми спостерігаємо персоніфікований образ Коломиї, що огортає нашу уяву на мімітичному рівні сприйняття.  
Кожен дистих виділений під окремим порядковим номером. Вони укладалися подекуди у формі діалогу із актуальним у свій час риторичним запитанням солдатчини:
25. – Ей чабане, чабане, чабане небоже, 
 Ані сієш, ані вореш, пожаль ті сі, боже.
26. – Як я маю сіяти, як я маю ворати,
 Як мнє візьмуть за вояка, хто буде збирати? [4,с.443].
Також можуть існувати ще й у розповідній формі-описі; відірвано один від другого:
19. Ой гаю наш зелененький, гаю наш темненький,  
Нема твого соловія, тому-с так сумненький. 
21. На явора сонце гріє, явір зеленіє,
Пали мрачки понад млачки, рибка туманіє. [4,с.242].
Художні означення гаю якось підсвідомо поєднуються із подіями на млаці. 
Соціальні відносини на селі (сатира на панів і багатіїв)
 33. Ой прийшов я до села, громада бідує,
  І піп дре, і дєк дре, і жид не дарує.
 34. Бодай пани панували, бодай пани жили,
  Бодай пани помежи нас з тайстрами ходили. [4,с.244].
 Особливістю коломийок є те, що вони наче цілісний текст (нумерація від першої до останньої продовжується у висхідному порядку), але водночас кожна з них вирізняється своєю темою. Сміхова культура займає провідне місце у коломийкових текстах, вносить особливий національний колорит твору. Цікавим є те, що кінець коломийки і початок наступної мають плавний перехід з однієї теми на іншу, тому ми маємо підстави говорити про коломийки в інтерпретації В.Гнатюка як про цілісний текст. Характерною кінцівкою є слова: ой ішов я, та піду я, хоч знайдемо.
Рекрутчина. Жовнірство.
66. Ой як мене відобрали та й до фантерії,
Заплакали дівчатонька великі й малії.
 67. Мати сина виряджала в неділю раненько,
  Сама сіла у віконце та й плаче ревенько. [4,с.247].
Коломийки містять різноманітні діалектні слова, вирази що посилюють експресію та надають загадковості пісенним утворам.
Еміграція. Наймитування.
 82. Ой поїхав мій миленький та до Гамерики,
  То ми возьме черевики з нової фабрики. [4,с.249].
Лиха доля. Сирітство.
 Якщо кілька дистихів у коломийці мають один мотив, вони відокремлюються одним номером:
 100. Ой коби я була знала свою лиху долю,
  Була би я посадила гарбуз над водою.
  Та була би лиха доля гарбуз досягала,
  Та й була би лиха доля голову зломала. [4,с.251].
 Тексти надзвичайно багаті на художній паралелізм, в якому здебільшого особисті почуття та переживання ліричного героя виступають на тлі статичної картини природи.
Парубкування
105. Попуд тоті сині гори, кучеряві бучки,
Аж то легінь, а я дівка – потягаймо ключки
106. Е ні гуляймо, хлопці, братці, гуляймо, гуляймо,
З сего села за границю дівчини не даймо. [4,с.252].
 Тут простежується переливання мотиву із попередньої теми еміграції. Також бачимо безперервний зв’язок людини з природою.
Дівування
133. Тепер я си заспіваю, тепер ми сі хоче, 
Доки мої головоньки ніхто не клопоче.
Тепер я си заспіваю, доки молоденька,
Доки мені не заплаче дитина маленька. [4,с.255].
 З цікавістю споглядаємо на перехресні зачини стоп, які дали підставу авторові об’єднати два дистихи під одним порядковим номером, позаяк у цих рядках простежується один лейтмотив: безтурботне життя молодої неодруженої дівчини.
Вечорниці, музики, танці, співи
171. Ой кувала зазулейка, сіла си на сані.
-Ходи, Марись, танцювати в новій галузані.
-Ой не піду в галузані, бо-м дома лишила,
Я си піду в барвінкані, бо-м файно ушила. [4,с.259].
 Досить оригінальним є змалювання колоритної одежі, притаманної лише певній території: галузані, барвінкані – назви мальованок (спідниця з полотна розмальованого кустарним способом), димок (товста бавовняна тканина, переважно смугаста). Також Володимир Гнатюк окреслює такі тематичні розділи як: жарти, кепкування, перекори, вибір пари, зустрічі, подарунки, чари, розлуку, ворожі обмови, оспівуються покинуті і зраджені, думки про одруження, заміжній стан, любасів та любасок, робітників та гультяїв. 
В.М.Гнатюк радив письменникам учитися на коломийках створювати високомистецькі художні образи, використовуючи народну мову, її характерні звороти, порівняння. Ідейно-естетичні якості коломийок були високо оцінені Лесею Українкою, та М.Коцюбинським. Коломийки навіювали теми, образи, мотиви для багатьох літературних творів. Особливо органічні вони в оповіданнях та повістях І.Франка, Л.Мартовича, П.Козланюка.
Володимир Гнатюк довів, що побутування коломийок свідчить про неабияку їх естетичну цінність, яка полягає у багатстві мови, порівнянь, образів, рими. А справжнім майстром коломийок можна назвати того, хто складає їх експромтом до різних життєвих ситуацій.

 

Активний процес творення і функціонування коломийок є свідченням життєвості цього жанру. Адже в народній поезії ніколи не буває застою, вона живе повноцінним життям, яке має різноманітні форми. Кожен прояв народного життя віддзеркалений у коломийці.
 Коломийка найбільше здатна до імпровізації, до передавання тонких нюансів почуттів, подробиць особистого та родинного життя й народного побуту, вона легко переходить у царину жарту і сатири, але у ній наявні також суспільні теми.
 Здійснені порівняльно-типологічні зіставлення показали, що коломийковий жанр – явище неоднорідне, яке характеризується синкретизмом поезії, музики і танцю, унікальною структурою та широкою тематичною палітрою. 
 У роботі розглянуто синкретизм коломийкового жанру, визначено його структуру та поетику, виявлено авторів, які займалися дослідженням цих текстів.
При аналізі творів було виявлено, що для них притаманна двопланова будова, особливе впорядкування коломийок, де кожному мотиву дистихів відповідає певний порядковий номер, а одна коломийка плавно переходить в іншу, пов’язуючись із попередньою темою або якимось мотивом.
Простежені особливості поетики творів показали, що у текстах переважає паралелізм, персоніфікація, порівняння, антитеза, художні означення та риторичні фігури. Все це продемонстровано на конкретних прикладах. Тому можна зробити висновок, що коломийка – це синкретизм не лише поезії з музикою і танцем, а й форми зі змістом, структури із поетикою. Також простежили особливості мови жанру і дійшли висновку, що вона відзначається простотою та доступністю, а незвичайне колоритне забарвлення вносять діалектні слова: елементи опису певних тогочасних явищ, обрядів, побуту тощо.
Отже, коломийковий жанр розглядаємо як цілісний, у якому функціонують різнорідні явища, які мають співвідношення між собою у мистецькому контексті. Одним із рушіїв його розвитку є органічне поєднання традицій і новаторства, різних тенденцій, які спричиняють подальший поступ.  

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Гнатюк В. Переднє слово до збірника «Коломийки» // Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. – К.: Наукова думка, 1966. – С.151-172.
2. Сенько І. Як зачую коломийку. – Ужгород: Карпати, 1975. – 200с.
3. Ступінська Г. Сементико-текстологічне поле коломийок у студіях Володимира Гнатюка (наукова стаття). 
4. Українські народні пісні в записах В.Гнатюка. – К.: Музична Україна, 1971. – 324с.
5. Франко І. До історії коломийкового розміру // Франко І. Тв.: В50т. – Т.39. – К.: Наукова думка, 1983. – 703с.
6. Франко І. Літературно-науковий вісник. – 1906. – Кн.7. – С.502-503.









 




Источник: http://pochynok.at.ua/
Категория: Мои статьи | Добавил: pochynok (14.10.2008) | Автор: Юлія Починок
Просмотров: 4539 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 4.3/7 |
Всего комментариев: 1
1  
Спасибо за труды :)))))

Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика


Copyright MyCorp © 2017
Сделать бесплатный сайт с uCoz