Суббота
18.11.2017
02:08
Приветствую Вас Гость
RSS
 
Юлія Починок
Главная Регистрация Вход
Каталог статей »
Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [33]

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 215

Главная » Статьи » Мои статьи

Про любов устами сучасних жінок
Сучасна література не має усталених оцінок, непохитних авторитетів, завершеного канону. В творах піддаються сумніву традиційні суспільні норми й стереотипи, закостенілі традиції. Домінуючим художнім методом найновішої літератури став постмодернізм.
В цілому постмодернізм – це стан культури, епохи в розвитку цивілізації, що визначається як ситуація кризи письма(все що можна було написати – написане, залишається лише переставляти епізоди, застосовуючи гру слів) та основних питань: «чи можна світ пізнати?»; «чи можна світ змінити?». Це епоха перевідкриття суб’єктивного світу людини.
Митці одночасно виступають і як теоретики своєї творчості, адже таке мистецтво не може існувати без авторського коментаря.
Доповідь присвячується творчості сучасних письменниць різних поколінь: Оксані Забужко та Ірені Карпі. В усій повноті жінка розкриває свій талант пишучи саме про найсвітліше почуття – Любов! Перед нами постають дами у різних іпостасях, з різним світоглядним баченням та вмінням викласти думки на папері…
Мовні особливості відрізняються не лише на лексичному рівні, а й на конструктивній побудові тексту, залученні індивідуальної інтерпретації теми. У творі Ірени Карпи «Love timing» (в художньому перекладі звучить як таймер кохання) відчувається занепад кохання як почуття, моральних цінностей, а натомість на передній план виступає сексуальність. Це підтверджує вживання нею ненормативної лексики, на кшталт: журналістка-розпиздяйка, дурнувата сука, жопаста і безцицькова тьолка, курва та ін. Такий безпрециндентний набір порожніх за своєю суттю слів не вартує не те, що бути в літературі, а навіть існувати поза її межами. Але позаяк сучасне мистецтво не має жодних заборон та обмежень, тому цей «шедевр» цілком правомірно зайняв своє місце серед мистецького кола. Тим паче, що «народові треба було більше, ніж щасливих подруж…більше ще як «ідеалу» говорити лиш матерньою мовою». Про це зазначала ще Ольга Кобилянська у своїй примітці до оповідання «Ідеї». Тому мене зовсім не здивувала аксіома Ірени Карпи, що «кохання – штука трансцендентна, і її так просто з себе не витиснеш, як гівно з дупи». А як вам до прикладу така неометафора: «порш вилетів на зустрічну, з розгону трахнувши бетонний парканчик». Така уособлена сексуальність перш за все обумовлена тенденційністю часу, його вимогами. Література і сексуальність ідуть в парі і, як підкреслила Ненсі Армстронґ, «історію роману не можна зрозуміти окремо від сексуальності», а історія сексуальності, в свою чергу, конструюється на сторінках прози. Тільки невирішеним залишається питання: чому б до прикладу брутальну лайку Ірени як от «…вона залишиться зі своїм сука-блядь-мачо нікому не потрібною…і срака їй прийде» якимось евфемістичним зворотом, більш прийнятним для реципієнта? А мабуть, що така агресія та інтерес до фізичного боку почуттів загалом мотивований фемінізмом. От цей напрям і проявляється у такому зневажливому ставленні до чоловіка. На сьогоднішній час кохання має більше матеріальні підґрунтя для формування нової сім’ї, аніж духовні. Тому сучасні жінки в першу чергу запитують себе: «Якого хєра я їду на цій галімій маршрутці, хоча всі суки з їх короткими ногами і без цицьок давно вже на лєксусах?» Після такого риторичного запитання відпадають всілякі думки про якесь моральне начало, тим паче, що здебільшого нинішні юні леді не мають часу навіть задумуватися про такий суспільний «мізер», бо «блядь, врємя – дєньгі. І врємя це уйобує шо піздєц». Тому їм потрібно поспішати «розводити лохів на шуби і брильянти».
Я не побоюся взяти на себе відповідальність і назвати цей твір марґінальним явищем в сучасній літературі. Адже, якщо жінка, берегиня роду, буде дозволяти собі такі словесні оказії в першу чергу із найпрекраснішим почуттям – коханням, вона знову, як і колись стане «другою статтю» за визначенням Сімона де Бовуар, яка упродовж віків залишалася об’єктом, вічним додатком, доповненням, фоном, однак ніколи не головною діючою особою, чи то як автор, чи як герой, чи як читач.
Цілковитою протилежністю до вище представленого є твір Оксани Забужко «What makes you smile when you are tired» (Любов – це те, від чого всміхаєшся, коли стомився). У своєму есе аторка вдається до цитування Євангелія, Григора Тютюнника, Чехова, Вероніки Доліної, а дефініція любові чотирилітнього автора США Террі стала заголовком її твору.
Як і попередньо аналізована авторка О.Забужко вдається до розуміння любові як чогось ірреального, що перебуває за межами певної сфери, проте не добирає «мудрих» порівнянь, а називає її просто – «фікшин». Хоча ця письменниця у багатьох своїх творах прозових і поетичних пише, що любові не існує, проте у цьому есе не зрікається її, а ставить риторичне запитання: «Зрештою, що ж і є любов, як не втрата себе?..» І воно істотно відрізняється від інтерпретації попередньої авторки. Тут любов постає як філософія серця, адже, «щоб полюбити «когось» чи «щось», треба взагалі спочатку «бути підключеним», носити в собі як оазу тепла під ложечкою…любов не напрямлену, розфокусовано-безадресну – ту, з якою прокидаєшся вранці з усміхом на устах і, ще не розплющивши очей, слухаєш, як настройку оркестру, перші звуки нового дня: пташине чвіркання за вікном, шепотіння дощу, мирне чоловіче посапування за спиною, шум шин від автомобіля, що проїхав вулицею…» Картина дещо прагматична, проте описана прийнятною, навіть приємною для читання мовою. 
Знаходжу цікаві порівняння: «длубати дійсність – як зек мерзлу землю тупим кайлом», «любов…наче вода плавця». Вони віють свіжістю та незамуленістю часом, водночас надаючи твору особливого забарвлення. Проте маска автора подекуди вдається до розчарування життям і питає: «якого хріна ми так паршиво все влаштували на цій землі…» Навіть тут, використовуючи не зовсім літературну мову, письменниця намагається її українізувати, аби стесати гострі кути, які можуть викликати несприйняття у читача вихованого в традиціях реалістичного мистецтва.
Загалом проза О.Забужко має моралізаторський характер та повчальний зміст, тому цілком справедливо буде зарахувати цей твір до одного з найкращих зразків сучасної української літератури.
 Тому, можна зробити висновок, що постмодернізм вбирає в себе поетику різних епох, уможливлює співіснування багатьох естетичних систем. Це реакція на всезростаючу роль літератури, яка користується великим попитом у суспільстві та формує певні стереотипи його свідомості.





Источник: http://pochynok.at.ua/
Категория: Мои статьи | Добавил: pochynok (08.11.2008) | Автор: Юлія Починок
Просмотров: 1282 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/5 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика


Copyright MyCorp © 2017
Сделать бесплатный сайт с uCoz