Вторник
26.09.2017
03:20
Приветствую Вас Гость
RSS
 
Юлія Починок
Главная Регистрация Вход
Каталог статей »
Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [33]

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 215

Главная » Статьи » Мои статьи

СУЛМ
1. Синтаксис (гр. Syntaxis – складання, впорядкування). У різні періоди розвитку мовознавства цей термін мав різний зміст I. Перші східнослов'янські граматики (М. Смотрицький, М. Ломоносов, О.Х. Востоков): учення про сполучення слів, частина граматики, у якій вказуються правила сполучення слів у мові (йшлося про нормативну граматику). II. Логічний напрямок: Ф.І. Буслаєв під "сполученням слів" розумів речення, яким вражається судження. Судження = речення: сполучення слів – форма судження. Т.Ф. Фортунатов повернувся до поняття словосполучення, розглядаючи його широко, тобто включаючи і речення (закінчені словосполучення). Синтаксис – учення про словосполучення. (О.М. Пєшковський теж). III. Психолого-граматичний напрямок (Д. Овсянико-Куликовський): синтаксис – учення про речення і його члени та вираження останніх частинами мови. Шахматов О.О. синтаксис – учення про речення і словосполучення, яке зберігає значення частини речення, тобто члена речення. c/спол. = ДЧР. Таким чином, у російських граматиках спостерігається 3 течії: С – учення про с/с С – учення про речення С – учення про речення і с/с Ранні українські граматики (І. Ужевич, Я. Головацький): с – сполучення слів. Пізніші (М. Осадна, О. Огоновський): с – учення про речення. Частіше вживається термін складання. 20-30рр.: перші посібники з української мови непослідовні, але більше уваги на с/с, речення – один із видів с/с. Термін синтаксис. "Курс сучасної української літературної мови" (за ред. Булаховського) речення не розглядається як різновид с/с, але багато питань висвітлюється в кожній теорії словосполучення: ДЧР не розглядаються, а синтаксис іменника, прикметника, числівника, займенника. Пізніше предмет С Булаховський визначає так: · словосполучення (сполучуваність відповідно оформлених частин мови - слів); · речення (які утворилися із цих с/с); · складне речення (речення, які сполучилися одне з одним); · надфразова єдність (більші смислові єдності). 50-60рр. Під впливом ідей логіко-граматичного напряму: Б.М. Кулик ("Курс..."): С – учення про речення. с/с - побіжно і як частина речення. Новий погляд на предмет синтаксису – у Виноградова. С – учення про с/с і про речення. Це об'єкти синтаксичної науки, але різних її розділів. Це визначення синтаксису набуло значного поширення: рос. (Галкина-Федорук, Розенталь, Шапський, Бархударов), укр. (Удовиченко, Івченко, Доленко, Пархоменко, Горяний). У наш час погляди Виноградова на предмет синтаксису не відкидають, а намагаються уточити і теоретично обгрунтувати. Так, Шверова в "РГ" визначає 6 об'єктів синтаксису: - словосполучення - просте речення Власне синтаксичні - висловлення (комунікат релетив) - складне речення невласне - слово синтаксичні - форма слова Відповідно Шверова виділяє у С 5 підсистем (рівнів): · С слова · С с/с · С просте речення · С складне речення і б/с фрагмент тексту · С форм слова Розрізняють С як структуру мови, і як науку. Таким чином, для усвідомлення того, що таке С недостатньо перелічити його основні одиниці. Варто вказати на те, що їх об'єднує – граматичну структуру мови. При цьому треба враховувати, що СО різних рівнів пов'язані одні з одними як у системі мови (докомунікатив. С), так і при функціонуванні (комунікатив. С). Виходячи з цього, можна дати таке визначення: С – а) будова мови; б) це система одиниць різних рівнів (с/с, просте речення, комунікатив, СР, ССО), які створюють граматичну структуру мови для її функціонування. С – це частина граматики, яка вивчає систему перерахованих вище одиниць різних рівнів, що утворюють структуру мови для її функціонування. 2. Як зазначає Т.О Золотова, поняття синтаксичних зв'язків слів є спільним для всіх синтаксичних теорій, незалежно від того, як вони визначають предмет і завдання синтаксису. Завдання С – вивчення, як пов'язуються слова у с/с, речення, як пов'язуються частини у СР, ССО. Отже, розрізняють зв'язок на рівні слова і словоформ (у с/с), на рівні членів речення і складових частин СР. СЗ – це форма вияву семантико-синтаксичних відношень між компонентами синтаксичної одиниці. Тому СЗ – базове поняття синтаксису. Основні типи СЗ: · Предикативний (між ГЧ пр. реч.) · Підрядний (сспол., ПР, СР) · Сурядний (сспол., ПР, СР) В основі цього поділу: напрямок залежності між компонентами синтаксичної одиниці та засоби її вираження. Предикативий (двобічний: формальний з боку підмета, сам. – з боку присудка Гриць чекав). Підрядний: однобічний напрямок залежності Студент читає (що?) газету. Студент читає (як?) швидко. Сурядний: відсутність залежності Дівчинка купила зошити, олівці і ручки. Підрядний та сурядний СЗ пов'язують компоненти СО різного рівня: словосполучення, просте речення і складне речення. Визначальним СЗ є, звичайно, підрядний, завдяки якому поширюється слово, ускладнюється ПР, утворюється СПР. Отже, розглянемо передовсім на рівні словосполучення та ПР. 3. У сучасному синтаксисі виділяють 2 його різновиди: прислівний та неприслівний. Прислівний підрядний зв’язок установлюється в такому випадку, коли повнозначне слово поширюється тою чи іншою словоформою залежно від своїх лексико-граматичних властивостей, а не від місця в реченні.Н-д: іменники поширюються прикметниками (граматична властивість як частини мови). Яка? Маленька дівчинка грається м’ячем. (7-річна, пустотлива), дієслова доповнюються іменниками (лексико-семантична властивість): грається (чим) м’ячем. Івасик читає (що?) книжку. Дієслова також часто пояснюються якісно-означальними прислівниками: Івасик читає (як?) швидко.Мама ніжно погладила синову голівку. Якщо ж у реченні словоформа вживається не з потреб поширення слова як повнозначної частини мови, а в зв’язку з виконанням нею певної синтаксичної ролі – такий зв’язок неприслівний: Діти повернулися додому веселі – веселі пов’язується не тільки з іменником діти, а й з дієсловом-присудком повернулися, що викликане потребами побудови даного речення, яке становить контамінацію: Діти веселі * Діти повернулися додому. 1. Навесні яблуня під вікном пишно вкрилася цвітом. Коли? 2. На пероні хтось розсипав троянди чевоні. Де? 3. Небо вкрилося хмарами (небо вкрили хмари). На неприслівний зв’язок порівняно недавно звернули увагу, тому термінологія ще не усталилася. Шверова (рус.), Вихованець називають такий підрядний зв’язок, як у 1-3 реченнях, детермінантним, а на рівні членів речення – обставинні (1,2) та, рідше, додаткові детермінанти (у пасивних конструкціях). Прислівний зв’язок характеризується такими особливостями: 1) Його характер зумовлюється валентними ознаками головного слова; 2) Належністю головного слова до тієї чи іншої частини мови; 3) Належністю до лексико-семантичної групи у межах тієї чи іншої частини мови. Іменник сполучається : з Іншим іменником · Прикметниками і словами прикметникового типу (які мають прикметникову парадигму) Дієслово: ·З іменниками· З прислівниками Але є група дієслів, що сполучаються лише з інфінітивом: могти, уміти, сміти, мусити; частіше з інфінітивом: наказувати, збиратися. Є слова, які для певного розкриття свого ЛЗ потребують обов’язкової залежної словоформи – інформативно недостатні (релятивної семантики): Дієслова: зробитися, здаватися, вважатися, відзначатися, називатися. Іменники: вид (чого?), брат (чий?), напарник, ровесник, земляк, працівник, учасник. Числівники: п’ять (чого?) зошитів, три (чого?) яблука. У таких випадках говорять про обов’язковий передбачуваний СЗ (детальніше про це нижче). 3. Засоби вираження підрядного зв’язку. На рівні різних СО (сс, ПР, СР) засобами вираження зв’язку виступають: 1) Форми слів (флексія словоформи), 2) Прийменники 3) Сполучники 4) Порядок слів 5) Інтонація На рівні словоформ і слів, тобто у словосполученні та ПР найпоширеніший засіб зв’язку – форма слова, зокрема флексія. Флексія – основний засіб вираження відмінкової форми: Читати книгу, Написати другові ,Захоплюватися картиною Крім іменників при допомозі флексій пов’язуються у словосполучення прикметники: сонячний ранок, -ого ранку, -і ранки (форма роду, числа і відмінка). Прийменник – також один із засобів вираження відмінкової форми (аналітичний спосіб): Розповідати про подію, Подібний до граба, Притулитися до матері Інтонація та порядок слів Весело співати Завзято працювати Проте більшу вагу ці засоби мають у ПР, СР, де ще беруть важливу участь і сполучники. 4. Відношення при ПЗ Останнім часом і форми ПЗ, і відношення між компонентами СО розглядаються для кожної синтаксичної одиниці окремо. На рівні словосполучення розглядаються насамперед такі відношення: Об’єктні: залежне слово СС є назвою того об’єкта, який охоплюється дією чи ознакою – писати лист, розповідати про справи, розмовляти з братом, зручний ля роботи, повний енергії. Означальні: залежне слово СС дає ширшу назву головного на основі приписування йому ознаки:Власне означальні: зелена сукня, моє вітання, схвильована матір (який? Чий? Котрий?) Суб’єктно-означальні: приїзд сина (син приїхав), зелень лугів (луги зеленіють) Обставинно-означальні: у сполуках з означальними прислівниками та їх еквівалентами – співати голосно, з піднесенням. Апозитивні (між іменником та прикладкою) – нема уявлення про предмет і його ознаку, як при означальних відношеннях – предмет (денотат) і 2 його різні назви: гора Говерла, гори-скелі, місяць-вівчар. Комплетивні (доповнюючі): залежна форма потрібна для того, щоб доповнити, розкрити ЛЗ інформативно недостатнього слова (без залежного слова головне не може самостійно вживатися): Стати (ким?) учителем - Стати (яким?) досвідченим Назвався (ким?) другом - Здавався (ким? Чим? Яким?) відвертим Учасник (чого?) зборів. Власне обставинні: головне слово – слово зі значенням дії, залежне характеризує цю дію з точки зору обставин: Опинитися (де?) в місті Жити (де?) на квартирі Їхати (куди?) далеко Повертатися (звідки?) з подорожі. Види підрядних зв’язків. У наведених вище прикладах підрядного зв’язку прислівного різновиду (у словосполучення) представлені різні його форми (відрізняються засобами вираження). Здавна виділяли 3 види підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання. 5. Узгодження (shoda, kongruence) – це така форма син. зв'язку, при якому вибір грам. форм залежного компонента обумовлюється грам. формами опорного компонента. Типовим виявом є узгодження прикметника з іменником, форми відмінка, числа, роду якого прикметник дублює. Пр. узгодження: молода жінка (називний відмінок), молодих жінок (родовий відмінок). Якщо керування залежить від лексико-граматичної природи опорного слова, то узгодження базується на граматичній формі опорного слова. Узгодження грам. форм передаються відповідними закінченнями. Узгодження може бути повним, або неповним. У повному узгодженні залежний компонент уподібнюється до головного у відмінку, числі та роді. У неповному узгодженні залежний компонент уподібнюється до головного не в усіх грам. категоріях. Пр.: село Пржеров (узгодження в числі та відмінку, але не в роді), село Долани (узгодження тільки у відмінку). Залежне слово поєднуючись з іменником може бути власним прикметником (гарний день), займенниковим прикметником (моя сестра – присвійний займенник "моя"), дієприкметником (виконане завдання), порядковим прикметником (перший клас). У кількісно-іменних словосполученнях з числівниками типу п'ять, шість, багато,... узгодження відбувається лише у родовому, давальному, орудному та місцевому відмінках. Пр.: шести учнів (род.), шести учням (дав.), шістьма учнями (оруд.), на шести учнях (місць.). Проте у називному та знахідному відмінках реалізується керування (шість учнів, багато учнів). Узгоджені слова є типовим засобом для вираження другорядного члена речення, який називаємо означенням (přívlastek, atribut).1) Координація – це форма предикативного зв'язку, яка поєднує підмет і присудок у двоскладному простому реченні. Залежність підмета від присудка полягає у тому, що присудок вимагає підмет у формі називного відмінка. Залежність присудка від підмета – способи узгодження, при якому залежний присудок уподібнюється опорному компоненту присудка у формі роду, числа й особи. Пр.: Оля й Ліда прийшли до лісу. Специфічним родом координації є поєднання кличного відмінка у функції підмета й форми наказового способу. Пр.: Окам’янійте, статуї античні! (кличний відмінок у функції підмета, присудок "окам’янійте" у формі 2-ї особи наказового способу вимагає, щоб підмет "статуї" був у формі кличного відмінка й вимагає, щоб присудок уподібнювався до нього формою множини) 6. Керування – це форма підрядного зв'язку, при якому опорне (головне) слово із семантикою дії, процесу, стану із значенням власне ознаки вимагає залежного слова (переважно іменника) у певній відмінковій та прийменниково-відмінковій формі (опорне слово – дієслово). Керування на відміну від інших форм підрядного зв'язку (узгодження й прилягання) характеризується тіснішим поляганням опорного й залежного слів, тому що обумовлюється (podmiňuje se) семантично передбачуваного валентністю опорного (головного) слова. Різновиди керування можна виділяти за вираженням опорного або залежного компонентів. Виділяємо такі види керування (за морф. формами – за опорним словом): дієслівне (викопав яму, цікавиться поезією), іменникове (читання книжок, опорний компонент – іменник "читання"), прикметникове (властивий мові, небезпечні для життя), керування слів категорії стану (чутно голоси). Керування за формою опорного компонента: власне відмінкове (безпосереднє), пр.: відремонтував будинок, подарував батькам вазу (подарував – батькам, подарував – вазу), прийменниково-відмінкове (опосередковане), пр.: написати на ворота, звертання до громадян. Опорне слово може мати будь-яку форму, і вибір форми залежного компонента зумовлюється опорним словом, пр.: писати диктант, пишу диктант, писали диктант... За ступенем вияву необхідності поєднання опорного слова із залежним словом розрізняють сильне та слабке керування. Під сильним керуванням розуміється великий ступінь обов'язковості залежного слова для опорного, між якими встановлюється тісний зв'язок і відповідні семантико-синтаксичні відношення. Типовим випадком сильного керування є таке, при якому у ролі опорного компонента виступає прямо перехідне дієслово й у ролі залежного компонента – іменник у формі знахідного відмінка без прийменника, що позначає предмет, на який спрямована дія. Пр.: косити траву, співати пісні, писати диктант. Під слабким керуванням розуміється менша обов'язковість залежного слова від опорного, між якими встановлюються менш тісний зв'язок і відповідні семантико-синтаксичні відношення. Пр.: Сусід зорав город трактором. (зорав город – сильне керування, зорав трактором – слабке керування) У сучасному мовознавстві переважає думка, що не кожне сполучення відмінкової або прийменниково-відмінкової форми з опорним компонентом може вважатися керуванням. Керованими формами слід уважати тільки форми зумовлені валентністю опорного слова. (!!!) Передвісником такого вузького розуміння поняття керування був відомий укр. лінгвіст Олександр Потебня (1835-1891), який майже 130 років назад писав: "Щоб поняття керування не перейшло в туман, потрібно розуміти під ним тільки такі випадки, коли відмінок додатка визначається формальним значенням доповнюваного. Пр.: знахідний прямого об'єкта при активному дієслові, відмінок із прийменником при префіксованому дієслові. Якщо доповнюване саме по собі не вказує на відмінок додатка, то про керування не може йтися. Іншими словами, зв'язок між доповнюваним і додатком може бути найтісніший і більш віддалений." (О.О.Потебня: Из записок по русской грамматике. Москва 1998) 7. Прилягання – така форма ПЗ, при якій залежне слово поєднується з головним лише за змістом:Біжить (як?) швидко, Тече (як?) звиваючись У сучасній синтаксичній науці ця традиція зазнала певних уточнень: Із зв’язку узгодження виділено предикативну форму зв’язку – координацію (термін Є.Кротевича, РГ, Вихованець, чернівецькі автори); Розширене розуміння прилягання: власне прилягання і відмінкове РГ, чернівецькі автори (приреченнєве – Вихованець, іменне - Бєлошапкова); Кореляція, або погодження (термін Кротевича) як вид зв’язку у прикладковому сполученні – чернівецькі автори; Тяжіння (Л. Булаховський): - Хлопець ходить задуманий Це не прислівний зв’язок, а так званий подвійний, дуплексивний; прислівники, дієприслівники у такій позиції – дуплексиви. О.С. Мельничук виділив підрядносполучниковий: той, що наближається це рівень люди, які прийшли речення розуміє, що не знає СР таким чином, на рівні слів та словоформ виділяється: узгодження, кореляція, керування, прилягання 8. Словосполучення – це синтаксична конструкція, утворена з двох чи більше повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком (любити дітей, батьки й діти). Між словосполученням і реченням існують істотні відмінності. Словосполучення – це мінімальна номінативна одиниця, а речення – комунікативна. Словосполучення характеризується інтонацією називання й речення інтонацією повідомлення. Реченням може виступати й один повнозначний компонент. Словосполучення складається як мінімум з двох. У реченні реалізуються три головних типи синтаксичного зв'язку – предикативний, підрядний та сурядний. У словосполученні лише підрядний та сурядний зв'язки. Однак не всі словосполучення слів у реченні є синтаксичними словосполученнями. Зокрема, не є словосполученнями предикативне ядро речення (ліс шумить), аналітичні форми прикметників і дієслів (більше значущий, буду писати), синтаксично нерозкладні конструкції та фразеологізми (Кривий Ріг, гарбуза дати). Отже, синтаксичні словосполучення – це вільні словосполучення, що утворюються щоразу за новими моделями, членуються на окремі слова, які за необхідності завжди можна замінити іншими (зелений ліс, зелений гай, жовтий ліс). 1) Типи синтаксичного зв'язку у підрядному та сурядному словосполученні: У сучасному українському мовознавстві утверджується погляд, згідно з яким виділяють підрядні й сурядні словосполучення. 1a) У підрядному словосполученні реалізуються всі форми підрядного зв'язку: узгодження, керування та прилягання. 1b) Компоненти сурядного словосполучення поєднуються єднальними, зіставно-протиставними та розділовими сполучниками, а також безсполучниково. Є типи зв'язку, і є форми зв'язку (реалізація). 9 Типи синтаксичного словосполучення за будовою діляться на прості та складні. 2a) Прості словосполучення складаються переважно з двох повнозначних слів, поєднаних підрядним чи сурядним зв'язком (високий будинок, виконані завдання, зошит учня, уважно слухати, брат і сестра, сміятись і радити). У таких словосполученнях синтаксичний зв'язок застосовується один раз (батько і мати). До простих належать також словосполучення з компонентами-фразеологізмами – пекти раків - червоніти, а також словосполучення поширені компонентами, що на рівні речення є складними присудками (Увечері почало дощити. Тоді хотіли працювати.) Отже, основним принципом для виділення простого словосполучення є принцип його неподільності на мінімальні зразки в тому разі, коли воно складається з двох або більше слів. 2b) Складне словосполучення утворюється з трьох або більше повнозначних слів і може бути розкладене на кілька простих словосполучень. Просте словосполучення і залежне від нього слово (густий дубовий ліс: "дубовий ліс" – це просте словосполучення, "густий" – залежне слово; глибоке синє озеро, джерельна цілющева вода). Головне слово і залежне від нього словосполучення (достойний кращої долі; читати цікаву книжку; школа верхової їзди). У складних словосполученнях не рідко поєднуються сурядні й підрядні словосполучення. При цьому базовим можуть бути як сурядні, так і підрядні конструкції. Приклади: спогади дідів і батьків (спогади д. + б. – це підрядне словосполучення, д. + б. – це сурядне словосполучення), стогін моря й вітру (дтто), поезії та пісні поета (поезії та пісні – це базове сурядне словосполучення, поета – це залежний компонент у підрядному зв'язку), розуми та спогади вчителя (розуми та спогади – це базове сурядне словосполучення, вчителя – це залежний компонент у підрядному зв'язку). 1a) Типи підрядних словосполучень за морфологічним вираженням головного слова: оцільніше виділяти типи словосполучень з огляду на морфологічну природу головного слова.; іменникові (смеркова хата, батьківський поріг, високі гори, безмежний степ), прикметникові (достойний нагороди, червоний від хвилювань, усім відомий), числівникові (двадцять учнів, багато людей), займенникові (хтось із нас, будь-хто із слухачів), дієслівні (намалювати на дошці, слухаючи музику, говорити посміхаючись, читати вголос), прислівникові (далеко від батьківщини, тобі весело, гаряче у степу). 10. Речення можна визначити як предикативну синтаксичну одиницю, яка є мовним знаком ситуації або взаємно пов'язаних ситуацій, вказує на стосунок до дійсності й до повідомлюваного. Воно характеризується синтаксичними зв'язками та семантико-синтаксичними відношеннями й виступає мінімальною відносно завершеною одиницею спілкування та вираження думки. За метою висловлювань розрізняють три типи речень: розповідні, спонукальні і питальні:речення приклади розповідне На горі стояло величезне місто спонукальне Повій, буйний вітер! питальне Чи доводилось Вам тут бувати? Розповідні речення містять у собі певну інформацію, повідомляють про якийсь факт чи подію (Вчора відбулося засідання Верховної Ради; Ми раді тебе бачити). Серед речень цього типу виділяють: речення приклади стверджувальне Є в Україні одне містечко заперечне Не хотів я цього робити Інтонація розповідних речень характерізується зниженням тону наприкінці речення. Спонукальні речення закликають до дії, висловлюють наказ, побажання, вимогу чи дозвіл. Цей тип речення має свою, так звану спонукальну інтонацію, якій властиві високий тон і пришвидшений темп: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! (Леся Українка). Серед питальних речень, які виражають думку- питання, виділяють такі речення: Речення: приклади власне питальне Скажіть, котра година? риторичне питальне Що ж це у світі діється? Власне питальні речення потребують відповіді (Скажіть, котра година?). Відповідь на риторичні питання не передбачена (Що ж це у світі діється?) Інтонація питальних речень характерізується підвищенням тону на слові, з яким пов'язується питання. За емоційним забарвленням речення поділяються на емоційно нейтральні і емоційно забарвлені речення: речення приклади емоційно нейтральне Цікава книжка. емоційно забарвлене Яка цікава книжка! Емоційно нейтральні речення- це розповідні, питальні і спонукальні речення зі звичною для них інтонацією. Емоційно забарвлені речення- це ті ж розповідні, питальні і спонукальні речення, але вимовлені з окличною інтонацією. 11. У сучасному українському мовознавстві розрізняють 3 основних аспекти речення: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний. Формально-синтаксична мовна одиниця Синтаксичні категорії речення діляться на 3 типи: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний, комунікативно-синтаксичний. 1. До формально-синтаксичного належать категорії, які вказують на тип синтаксичного зв'язку між синтаксичними одиницями. Категорії предикативності у формальному розумінні, підрядності й сурядності, а також категорію підмета, присудка, другорядного члена речення тощо. 2. До семантико-синтаксичного належать категорії об'єктивного семантико-синтаксичного змісту. До категорії об'єктивного семантико-синтаксичного змісту належать категорії субстанціальності (предметності) та предикативності. Ці категорії діляться на дрібніші, напр., категорія субстанціальності охоплює категорії об'єктності, суб'єктності, адресатності, інструментальності (kategorie = abstraktní funkční třída). До категорії суб'єктного семантико-синтаксичного змісту належать зокрема категорія предикативності (у семантико-синтаксичному розумінні) і ствердження/заперечення. Категорія предикативності – комплексна модально-часова семантико-синтаксична категорія речення, яка складається з категорії часу (виражає стосунок до моменту мовлення) та категорії модальності (вказує на стосунок повідомлюваного в реченні до дійсності, яке подається як реальне, тобто лише констатоване мовцем, або як ірреальне, тобто можливе, бажане, необхідне). 3. До комунікативно-синтаксичної категорії належать категорії розповідності, питальності (Чому наша держава така бідна?), спонукальності (Плекайте мову!), бажальності, які виражають мету висловлення, постанову (???) комунікативного акту. 12.Типи речень за метою висловлювання: розповідні – це речення, які містять повідомлення й опис певних явищ і фактів дійсності. Питальні речення містять запитання, яке вимагає відповіді від співрозмовника. Питальними реченнями можуть бути: загально питальні ствердну чи заперечну відповідь (так чи ні); власне питальні– у них мовець спонукає до відповіді на поставлене запитання, пр., Хто ж це?; невласне питальні – виражають риторичне ствердження чи заперечення або ввічливе спонукання і не вимагають відповіді на поставлене запитання. Спонукальні речення – виражають волевиявлення, наказ, заклик, прохання, вимогу, побажання... (Голосно не розмовляти.) Бажальні (оптативні) речення – виражають модальність бажальності. Усі типи речення можуть мати особливу інтонацію – окличні речення 13. Просте речення може бути: просте речення 1. непоширене і поширене 2. односкладне: дієслівне (означено-особове, безособове, неозначено-особове, узагальнене-особове); іменне (називне) 3. неповне 4. ускладнене 5. з однорідними членами 6. з відокремленими членами 7. зі звертанням 8. зі вставними і вставленими компонентами 14. Підмет – головний член двоскладного речення, який має форму називного відмінка, з яким формально узгоджується присудок, і позначає носія ознаки, яку виражає присудок у ролі підмета. Носієм ознаки можуть виступати синтаксичні компоненти, які означають: діяча (Василько йде.),носія стану (Марійка проспала цілий день.), носія якісної ознаки (Оксана – вродлива.), об'єкту дії (Доповідь написана аспірантом.), процесу (Найкращим виходом із становища було співати.), procesu. З формального погляду підмет може бути: простий і складений. 1) Простий підмет виражається іменниками називного відмінка та їх субстантивованими еквівалентами (прикметником, дієприкметником, числівником). Пр.: Хлопець уже ледве говорів, а зі мною був красивий. (субстантивований прикметник) Поранений (субст. дієприкметник) був непритомним. Деякі (займенник) вже повернулися з відпустки. У типовій для іменника позиції підмета можуть виступати також частки, вигуки, особові форми дієслів, інфінітиви і речення, які вживаються зокрема як назви творів. Пр.: "Ура" неслося полем. (вигук) "Іди" прозвучало тихо й спокійно. (особова форма дієслова) Писати означало знову жити повнокровно. (інфінітив) "Ой видно село!" (речення-назва пісні) "їхав козак на віноньку" (речення-назва пісні) "А ніч яка місячна, господи, зоряна - мають своїх відомих на ім'я авторів." (М. Рильський) Складений підмет виражається: Кількісно-іменниковими сполуками та сполуками субстантиву в називному відмінку з субстантивами в орудному відмінку без або з прийменником. Пр.: Невеликії три літа марно пролетіли. Батько з сином повернулися пізно. Сполуками числівника в родовому чи знахідному відмінку + прийменника (до, близько, понад,...) та іменника в родовому чи знахідному відмінку. Пр.: На перший погляд йому, може, літ до двадцяти добиралося. Тут буває по дві-три масивні кампанії на рік. Сполученням неозначено-кількісних числівників (багато, мало, чимало, трохи, сила, море, гора, кілька...) з іменником. Пр.: Багато снігу випало. Чимало часу пройшло. Сполученням іменника, що означає сукупність (група, зграя, табун, череда, загін,...) з іменником. Пр.: табун коней, череди скоту, Отари (???) овець оголошують своїм гуком вільне повітря степів. Конструкцією займенник або числівник + прийменник "із" + іменник або займенник у родовому відмінку. Пр.: двоє з нас, хтось із хлопців, деякі з солдатів, один зі студентів. Прізвищем та іменем та по батькові людини. Пр.: Інститут Т.Г.Шевченка, Віталій Іванович Коначенко. Сполученням із значенням неозначеності, пр.: щось велике, хтось невідомий. Метафоричними словосполученнями, у яких головне слово вжито в переносному значенні, пр. океан щастя, море хлібів. Сполученням з часовим значенням зі словами типу: початок, середина, кінець. Пр.: початок осені, середина літа, кінець року. 15.Присудок – головний член двоскладного речення, який означає дію, процес, стан або ознаку, яка приписується підметові в часі й перебуває у двобічному (предикативному) зв'язку з підметом і виражається спеціалізованими дієслівними формами. За морфологічними ознаками присудки ділять на дієслівний, який позначає дію, процес, динамічний стан, та іменний, який позначає статичну ознаку. За способом вираження модально-часових значень присудки ділять на простий, складений (дієслівний та іменний), подвійний (складний). 1) Простий присудок – спеціалізованою формою його вираження є особова форма дієслова, яка передає граматичні значення особи, числа, часу, способу, виду. Особа й число узгоджуються з підметом (я читаю, ти читаєш, він читав,...). В українській є різновиди простого присудка, у яких порушено узгодженість із значенням особи й числа підмета. Такий неузгоджений присудок може виражатися усіченням дієслівними формами: стриб, хап, стук, скік,... – інфінітивом або наказовим способом (А вона його хап за руку. А він розкажи все матері. Цап крутнувсь, зіп’явсь і втікать, задравши хвіст.). Простий присудок може бути ускладненим, наприклад: повторенням двох однокореневих або синонімічних дієслів (А він ходить-ходить. А вона дивиться-не надивиться. Ходити-ходить та нічого не робить. Тягнуть-потягнуть, витягнуть не можуть.); різноманітними частками (А він візьми та й прийди. А він узяв та й прийшов. І тут він давай кричати. А вона підскочила і ну кричати. А він як закричить.).
16. Дієслівний складений присудок – це такий різновид складеного присудка, який має основну інфінітивну й допоміжну йому модальну чи фазову частину. Модальні дієслова: могти, зуміти, сміти, намагатися, мусити, мати, бажати. Пр.: Він бажає писати. Модальні сполучення: мати змогу, не в змозі. Прикметники з модальним значенням: здатний, схильний, змушений, зобов'язаний, повинен, рад, ладен Пр. Я повинен писати дипломну роботу. Фазові дієслова, які виражають фазу: починати, братися, заходжуватися (у значенні "починати"), стати, впроводжувати, кінчати, закінчувати, кидати, припиняти, переставати. Пр.: Я став писати. Вони модифікують семантику присудка виражену інфінітивом у модально-часовому і фазовому плані. Пр.: Ви зобов'язані зробити це все.) У ролі основної частини дієслівного складеного присудка може виступати також фразеологічне сполучення з інфінітивом (Інфінітив у дієслівному складеному присудку називають традиційно суб'єктним інфінітивом, тому що він позначає дію, істоти чи позиції підмета, що й допоміжна частина (Він почав писати. = він почав + він писав). Його слід відрізняти від об'єктного інфінітива при дієсловах мовлення і спонукання. Пр.: Діти просили його заспівати. (діти просили + він заспівав) Тут дієслова – різні суб'єкти. Інфінітив "заспівати" позначає дію іншої особи ніж тієї ж, до якої відноситься дієвідмінювана частина присудка – "просили". Суб'єктний інфінітив як частину аналітичного дієслівного складеного присудка слід відрізняти також від інфінітивів, які є додатком або обставиною при простому присудку. Пр. Він любив читати. (додаток) Вона повернулася подякувати. (обставина мети) 17. Іменний складений присудок – це такий різновид складеного присудка, який виражається повнозначним іменем (прикметником, дієприкметником чи іменником) та дієсловом-зв'язкою, яка вказує на час і спосіб та позначає формальні речі. Розрізняють власні зв'язки (бути, становити, являти собою), які не мають лексичне значення, і невласні зв'язки (ставати, стати, виявлятися, лишатися, зоставатися, робитися, зватися, іменуватися, називатися, вважатися, здаватися), що подають присудкові додаткових лексичних відтінків. В іменній частині складеного присудка найпоширенішими формами є називний, орудний і знахідний безприйменникові відмінки та знахідний із прийменником "за". Пр.: Восени Єва буде студенткою. Човен зветься "Сміливий". Павло залишався за провідника. М'який ліризм становить особливу рису байок Глібова. Очі загоріли і стали великі та круглі. Вона була високого зросту. Він був зовсім без грошей. Кордон - на замки. (нульова, пропущена зв'язка-дієслово "бути") У позиції іменної частини складеного присудка зі зв'язкою "бути" може виступати інфінітив. Пр.: Кохати – нові землі відкривати. (І. Драч) (підмет – кохати) А також прислівники можуть виступати як головна частина (Женитися було пізно.). На місці пропущеної дієслівної зв'язки не ставиться тире у таких випадках: Якщо підмет виражений особовим займенником. (Він веселий.) Якщо іменна частина присудка виражена прикметником, дієприкметником чи займенником. (Оксана весела. Вправа зроблена.) Якщо до складу іменної частини присудка входять частки "як", "мов", "немов". 18. Існує ще подвійний присудок. Це такий присудок, який складається з двох повнозначних слів, а саме дієслів руху, діяльності чи стану (1-ий компонент) та прикметників і іменників (2-ий компонент). Пр.: Він повернувся того вечора невеселий. Сава стоїть утомлений. Кожний компонент подвійного присудка співвідноситься з підметом окремо. (Сава – стоїть + Сава – втомлений). 19.Двоскладними неособовими, але неповними є головні час¬тини складнопідрядних речень, виражені дієсловами уявлення здається, бачиться, ввижається, привиджується, відчувається, сниться, мариться, чується, пам 'ятається тощо, при яких є ^Дрядна підметова частина (відповідає на питання хто? що?): Мені ввижається, (х т о? щ о?) як в тихім, ріднім колі старий "ідусь навча своїх онуків (Леся Українка). Одного разу почулося Улені серед ночі, ніби сюрчав польовий коник. Останнє речення Легко перетворюється на повне двоскладне просте: Одного разу почулося Олені серед ночі (х т о? ш о?) сюрчання польового ко~. ника (1. Вільде). Кожен із цих двох видів особових і неособових двосклад¬них речень має свій набір присудків. Якщо присудок береться з іншої групи слів, виникає метафора: Сонце виглянуло з-за діброви, наче висунуло золоте чоло з пучком золотих кучерів на¬вкруги (І. Нечуй-Левицький). У двоскладних безособових реченнях, на відміну від особових і неособових, поставити до підмета питання хто? що? не можна. Щоб правильно визначити підмет, тут треба врахо¬ вувати зміст усього висловлювання. Таких безособових речень і є три різновиди. Перший різновид— це постійно двоскладні речення, у яких підмет виражено неозначеною формою дієслова, а присудок — або теж неозначеною формою дієслова, або аб¬страктним іменником (у прикладах виділено лише підмети); Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан). Керувати — це передбачати (М. Стельмах). Обов'язок лікаря — лікувати хворого (О. Гончар). Це така невимовна радість — бачити своє творіння, що збуджує в людині прекрасне (О. Довженко). Іноді підмет у таких реченнях виражається поєднанням неозначеної форми дієслова з орудним відмінком іменника або прикметника: Бути мудрішим за себе — от завдання (Ю. Яновський). Другий різновид — це речення, які залежно від логічного наголосу можуть сприйматися то як односкладні (із складеним дієслівним присудком), то як двоскладні (з підме¬том, вираженим неозначеною формою дієслова, і присудком, вираженим предикативним прислівником або безособовим діє¬словом). Третій різновид двоскладних безособових речень виникає тоді, коли в безособовому реченні з'являється підмет, виражений частками це, то, все, воно.. 20. За характером вираження головного члена односкладних речень виділяємо 3 типи: дієслівний, іменниковий і прислівниковий. Дієслівний тип об'єднує 4 основні форми: Дієвідмінювані дієслова, окремі форми яких використовуються при вираженні суб'єкта в т. зв.: означено-особових односкладних реченнях (форми 1-ої та 2-ої осіб однини та множини; пр.: Іду. – тут невиражений підмет "я", двоскладне йому еквівалентне речення звучало б: Я йду.), неозначено-особових односкладних реченнях (3-я ос. мн.; пр.: Булатові наказали стежити за Шевченком. Tak nám zabili Ferdinanda.), узагальнено-особових односкладних реченнях (2-а ос. од., зрідка теж 1-а ос. од. і мн., 2-а ос. од. мин.часу і 3-та ос.мн.; Згаяного часу не доженеш. Чужого не хочу, свого не дам. Як дбаємо, так маємо. Продав-загубив, купив-знайшов. – Увага! Тут йдеться про 2-у ос.од. мин.часу!). Безособові дієслова і особові дієслова вжиті у безособовому значенні. Пр.: Темнішає. Дяді відбило руку. Мені спиться. Предикативні форми на -но, -то, пр.: Працю написано вчасно. Інфінітив, пр.: Де сховатися од вітру. Іменниковий тип зв'язаний з двома відмінками: називним і кличним – які організовують односкладні речення. Пр.: Піски. Мамо! Прислівниковий тип стосується предикативних прислівників, які виражають модально-часове значення з допомогою дієслів-зв'язок "бути", "ставати" і т.п. Пр.: Смішно мені. Знов стало мені дуже сумно. 21. Означено-особові – це такі речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що визначає особу, яка виконує дію. У означено-особових реченнях можуть виступати тільки дієслова у формі 1-ої та 2-ої особи однини й множини теперішнього та майбутнього часів а також наказового способу (Знаю. Цілуй її!). Означено-особові речення є повними, оскільки значення суб'єкта в них сигналізується закінченням дієслова. їх можна легко перетворити в двоскладні (Знаю. -> Я знаю. Цілуй її! -> Ти цілуй її! = синтаксичні синоніми, які не розрізняються за значенням. Вони лише розрізняються сферами вживання. Зокрема в дійсному способі нормою є двоскладні речення, а в наказовому – означено-особові. Примітка: Не є означеннями прикметники, які входять до лексикалізованих словосполучень, наприклад, Виголосити доповідь. – Він доповів. Біле вино. Чорне море. Блакитне небо. – це все сприймається одне поняття, і тому не є означеннями, такі сполучення виступають як один член речення. 22. Безособові речення – це такі односкладні речення, головний член яких виражає замкнену в собі дію чи стан безвідносно до виконавця чи носія дії. Ці речення означають здебільшого зміну станів природи. (Розвиднюється. Дощить. Темніє.) У деяких безособових реченнях може виступати суб'єкт дії чи стану (Водою залило підвал. Йому не спиться.). Але такий суб'єкт дії не є повноцінним виконавцем дії. У першому реченні компонент "водою" сприймається як інструмент. А у другому компонент "йому" означає особу, якій дія чи стан лише приписується. Але вона не є активним діячем. Головний член безособових речень може бути виражений: Безособовим дієсловом (Смеркає. Сутеніє.). Безособовим дієсловом, утвореним від особового за допомогою частки "ся" (Тут добре живеться. Довелося чекати. Особовим дієсловом ужитим у ролі безособового, особове дієслово при цьому набуває граматичних ознак безособових , тобто має форму 3-ої ос.од.серед.роду (На дворі посвітлішало. – 3-я ос.од. серед. роду; На дворі темніє. Нам є про що згадати.).Немодальними безособово-предикативними словами прислівникового походження (У кімнаті темно. – пор. іменний складений присудок). Головному членові може підпорядкуватись і залежний інфінітив (Приємно було сидіти й милуватися краєвидом. – залежний інфінітив).Безособово-предикативними словами іменникового походження типу: жаль, страх, шкода, сором, гріх, час, охота, пора. Вони також можуть мати допоміжне дієслово та інфінітив (Охота було тобі туди йти.). Модальним предикативним словом типу: треба, потрібно, варто, необхідно, можна, доцільно (Треба щось робити.). Заперечними предикативними словами: нема, ніде, ніколи, ні з ким (Нема грошей. Ніде навіть сісти. Не з ким було порадитися.). Предикативними словами: чути, знати – утвореними з інфінітива (Було чути, як вона йде. – предикативне слово). Безособовими формами на -но, -то. 23. Інфінітивні речення – односкладні речення, головний член яких є синтаксично незалежний інфінітив і які виражають різноманітні модальні значення (бажання, необхідність, спонукання, нездатність виконати дію (Завтра мені їхати в Прагу. – незалежний інфінітив виражає неминучість). Цього мені не підняти. (нездатність виконати дію) Піти на заняття чи не піти. (сумніви) Поїхати до Праги. (бажання) У складі інфінітивних речень може бути допоміжне дієслово "бути", частка "би" а також давальний суб'єкта (Було б тобі це знати.). Інфінітивні речення слід відрізняти від безособових речень з безособово-предикатним словом та інфінітивом. Пр.: Вам іти. (інф.) Вам треба іти. (безособ.) Нам пора їхати до міста. (безособ.) 24. Номінативні речення – односкладні речення, головний член яких виражений іменником у формі називного відмінка займенником або кількісно-іменним сполученням (Ранок. Ось і ми. Троє коней.). Інтонація утворює ці речення. Тут не може бути дієслова. Основна їх семантика – це вираження буття предметів. Буття предметів означених номінативом відноситься мовцем до теперішнього часу або до теперішнього історичного часу (Літо. Літо 1944 року. – мин. історичний час). Номінативне речення може ускладнюватися означенням, цілим підрядним реченням (Зелений гай. Село, де я народився.). За значенням номінативні речення поділяються на: екзистенціальні, вказівні (Он якесь місто.), оцінні (Ну й місто!). Не є номінативним реченням: Назви газет, установ і т.п. ("Хрещатик", "Інкомбанк"). Імена людей у підписах і т.п. (До побачення. Таня Федоренко.). Іменник у називному відмінкові тематично пов'язаний з наступним реченням. (Щастя! Воно прийшло, як завжди, неждано-негадано. – називний відмінок не означає буття, тільки якесь уявлення.
Категория: Мои статьи | Добавил: pochynok (31.05.2011) | Автор: Юлія Починок
Просмотров: 3929 | Рейтинг: 3.0/4 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика


Copyright MyCorp © 2017
Сделать бесплатный сайт с uCoz