Суббота
18.11.2017
02:09
Приветствую Вас Гость
RSS
 
Юлія Починок
Главная Регистрация Вход
Каталог статей »
Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [33]

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 215

Главная » Статьи » Мои статьи

cулм 2
25. Генітивні речення відносять як до дієслівних безособових, так і до іменних через можливість уведення до синтаксичної парадигми речення екзистенційної зв’язки. Не всі дослідники визнають односкладність безособових речень моделі «предикатив + інфінітив», вважаючи їх двоскладними. Номінативні речення також розглядають як неповні двоскладні на підставі того, що головний член таких речень співвідноситься не із суб’єктом судження, а з його предметом як назва події. До номінативних речень залучаються називний уявлення з функцією репрезентації подальшої інформації, а також вокативні з функцією модально чи емоційно забарвленого звертання тощо [ 26. Повні й неповні речення – цей поділ речень пов'язаний з наявністю чи відсутністю тих чи інших членів речення. Неповними реченнями вважаються речення з частковою реалізацією їх структурної схеми або моделі. Тобто речення з пропущеними членами, необхідність яких зумовлюється семантичною валентністю окремих членів і зв'язком з наявними в реченні членами (Сестра вивчає англійську мову, а я – німецьку. – тут пропущений присудок "вивчаю" та додаток "мову"). Неповні речення треба відрізняти від обірваних речень (Сестра вивчає..., а я ...). Пропущений член у неповних реченнях можна відновити на основі контексту чи ситуації (Сьогодні я цілий день думав про тебе. – повне речення І я. – тут "я" є ремою, усі інші члени пропущені). Ситуативне неповне речення: Пр. Сержант не хоче зіскочить із коня. "Сідай!" Сказав Петро Йванові. "А я собі добуду." – Хоча слово "кінь" у розмові персонажів не згадувалося, вони розуміють, про що йде мова із ситуації. Від неповних речень цього типу слід відрізняти еліптичні, у яких відсутній присудок, який можна відтворити не з контексту або ситуації, а з самої конструкції речення. Пр.: А Петро взяв шапку та я й із хати. – З конструкції речення однозначно випливає, що маємо на увазі дієслова руху "пішов, вибіг,..." і т.п. За значенням еліптичні речення поділяються на: наказові й окличні (Води! На здоров'я! Щасливої дороги!), речення зі значенням руху (Люди до неї – щоб то її по-своєму вітати. – тут пропущено "підбігли"), речення зі значенням мовлення („Вартуй, вартуй!" – з Кирилівської брами. – тут пропущено "кричали"), речення зі значенням існування, перебування (Тиша у військах. І ось, нарешті, 600. – тут в обох реченнях пропущено "є"), речення зі значенням енергійної дії (А він мене за руку – пригорнув і поцілував. – тут пропущено "взяв"). Еліптичні речення є на відміну від інших типів неповних речень самостійними синтаксичними утвореннями, незалежними від повних.29.Прикладка — різновид означення. Вона називає ознаку предмета і водночас, будучи виражена іменником, дає йому нову назву. 27. Члени речення, що уточнюють або пояснюють головні члени, називаються другорядними. Другорядні члени в свою чергу можуть пояснюватись якимись іншими другорядними членами. У реченні другорядні члени виражають різні відношення між словами, а в зв'язку з цим виконують різні синтаксичні функції: одні виражають атрибутивні відношення (означення), другі— об'єктні відношення (додатки), треті — часові, просторові, причинові, цільові та інші відношення (обставини). Означенням називається другорядний член речення, який характеризує предмет з боку його якості, ознаки чи властивості й відповідає на питання який? чий? котрий? (в усіх відмінках однини і множини) та на питання скількох? скільком? скількома? на скількох? Наприклад: 1. Ми воювали на Дніпрі за рідний Київ на горі (Шпорта). 2. В купе пасажирського вагона сидів молодий лейтенант з золотою зіркою (Гринько). 3. Липневий день, як дзвін, стояв, жита по плечі, трави в пояс, у сажень стебла виганяв (М. Лужанін). 28. Означення – другорядний член речення, який підпорядкований іменникові та вказує на ознаку предмета. Формально означення можуть бути: узгоджені, неузгоджені й без узгодження. 1. Узгоджене означення має той самий рід, число й відмінок (з іменником), виражається здебільшого прикметниками та дієприкметниками й стоїть у препозиції (весела вдова, вирубані дерева). 2. Неузгоджене означення виражається безприйменниковими та прийменниковими відмінками, сполучається з означуваним іменником способом керування й стоїть у постпозиції (пам'ятник Шевченкові, ліки для батька). 3. Означення без узгодження виражається головне прислівниками та інфінітивами, сполучається з означуваним іменником способом прилягання й стоїть у постпозиції (будинок навпроти – присл., право захищатися – інф.). Означення може виражати власне ознаку предмета (цікава жінка), ознаку за дією (зруйнований будинок), ознаку присвійності (наша школа), ознаку за місцем (поїздка до міста), ознаку за часом (Оломоуць весною прекрасний), ознаку за призначенням (площадка для гри), ознаку за об'єктом піклування (турбота про дітей), означення за об'єктом вольової дії (наказ стріляти). Різновидом означення є прикладка яка ж має таку референцію (денотат), що й той компонент, який вона пояснює (конкретизує). Прикладка найчастіше буває узгодженим означенням, вираженим іменниками (козак-орел, дівчина-красуня, пісня-доля), а також, рідше, означенням без узгодження (у кінотеатрі "Мир"). Прикладки вказують на якість предмета, соціальну належність, вік, національність, посаду, професію. Вони можуть ставати в пре- і постпозиції (Світ-казку будує мрія моя.). Приклади відокремленої прикладки: Як учений, Коваленко відкрив нові закони. Тайга, тобто ліс. Орфографія, тобто правопис. 29. Прикладка, як і взагалі означення, відповідає на питання який?: Освітлений вогнями, підходить пароплав (який?) «Тарас Шевченко» (О. Довженко). Водночас прикладку можна використати і в ролі означуваного члена, якщо цей член пропустити: Освітлений вогнями, підходить «Тарас Шевченко». У першому реченні в ролі підмета виступає слово пароплав, а в другому — «Тарас Шевченко», яке в попередньому було прикладкою. У лапки беруться й не змінюються лише ті прикладки, що означають умовні назви газет, журналів, творів, заводів, підприємств (без слова імені), пароплавів, колективів тощо: Я на палубі пароплава «Некрасов» (О. Довженко). Ніякої робітничої маси в організаціях «Гарт» і «Плуг» не було і ще довгенько не буде (М. Хвильовий). Якщо така прикладка вживається як самостійна назва (тобто без означуваного слова), то вона так само береться в лапки, але змінюється: Вважаючи боротьбу між: «Гартом» і «Плугом» за недоцільну, ми в той же час стверджуємо: молоде мистецтво може вигартуватись тільки в процесі баталій по художніх установках (М. Хвильовий). Інші прикладки в лапки не беруться і звичайно узгоджуються з означуваним словом — принаймні у відмінку. Не беруться в лапки й назви автобусних та залізничних маршрутів: автобус Київ—Біла Церква, поїзд Київ—Львів. Якщо спочатку йде слово з широким (родовим) значенням, а потім — із вузьким (видовим чи одиничним), то прикладка пишеться окремо, якщо ж навпаки — то через дефіс: ріка Дніпро і Дніпро-ріка, озеро Світязь і Світязь-озеро, трава звіробій і звіробій-трава, птах ворон і ворон-птах. Однак через дефіс пишуться терміни на зразок гриб-паразит, жук-короїд, льон-довгунець, заєць-русак (хоч тут іде спочатку широка, а потім вузька назва). У випадках, коли не можна встановити, яке значення ширше, а яке вужче, прикладка, як правило, пишеться через дефіс: учитель-фізик і фізик-учитель, відповідь-репліка і репліка-відповідь, механік-водій і водій-механік. Проте окремо пишуться прикладки у висловах на зразок красуня дівчина, жаднюга вовк, багатир юнак, у яких перший іменник має суто означальне значення. Але й у цих випадках допустиме написання прикладок через дефіс: Наперед вийшов велетень-рибалка, він ніс жмут мотуззя (Ю. Яновський). Тоді загорілися іскри в чорних очах красеня-юнака (І. Ле). Іноді прикладка до означуваного слова приєднується за допомогою пояснювального сполучника як. Така прикладка комами не виділяється: Шевченко як поет відомий у всьому світі (можна сказати: Шевченко-поет). Прикладка з пояснювальним сполучником як виділяється комами з обох боків лише тоді, коли вона має причинний відтінок: Кривинський, як посередник, вийшов наперед громади (Панас Мирний). Тут прикладка як посередник вказує на причину, чому Кривинський вийшов наперед громади (бо він був посередником). Прикладка (за винятком назв станцій та портів) звичайно узгоджується У відмінку з означуваним словом: річка Буг, річки Бугу, річкою Бугом, у річці Бузі; озеро Світязь, озера Світязя, в озері Світязі; гора Говерла, гори Говерли, за горою Говерлою; трава полин, трави полину, травою полином; заєць-біляк, зайця-біляка; але: на станції Жмеринка, за станцією Жмеринка і под. У діловій, військовій та науковій мові назви населених пунктів та географічні назви постійно стоять у формі називного відмінка, незалежно від форми означуваного іменника: у селі Черників (звичайно: у селі Черникові), за річкою Ірпінь (звичайно: за річкою Ірпенем), на горі Близниця (звичайно: на горі Близниці). Об’єктні: залежне слово СС є назвою того об’єкта, який охоплюється дією чи ознакою – писати лист, розповідати про справи, розмовляти з братом, зручний ля роботи, повний енергії. Означальні: залежне слово СС дає ширшу назву головного на основі приписування йому ознаки: Власне означальні: зелена сукня, моє вітання, схвильована матір (який? Чий? Котрий?) Суб’єктно-означальні: приїзд сина (син приїхав), зелень лугів (луги зеленіють) Обставинно-означальні: у сполуках з означальними прислівниками та їх еквівалентами – співати голосно, з підесенням. Апозитивні (між іменником та прикладкою) – нема уявлення про предмет і його ознаку, як при означальних відношеннях – предмет (денотат) і 2 його різні назви: гора Говерла, гори-скелі, місяць-вівчар. Комплетивні (доповнюючі): залежна форма потрібна для того, щоб доповнити, розкрити ЛЗ інформативно недостатнього слова (без залежного слова головне не може самостійно вживатися): Стати (ким?) учителем, Стати (яким?) досвідченим, Назвався (ким?) другом Здавався (ким? Чим? Яким?) відвертим, Учасник (чого?) зборів. Власне обставинні: головне слово – слово зі значенням дії, залежне характеризує цю дію з точки зору обставин: Опинитися (де?) в місті, Жити (де?) на квартирі 30. Додаток – другорядний член речення, який позначає предмет (об'єкт), на який спрямована або якого стосується дія, процес, стан чи ознака. Додаток виражається всіма безприйменниковими непрямими відмінками й прийменниковими відмінками іменника на відміну від підмета, який зв'язаний з називним (прямим) відмінком. Найтиповішу семантичну ознаку додатка становить об'єктне (предметне) значення. 1) Зокрема, значення власне об'єкта дії (будувати дім, копати яму – тут "дім", "яму" – у знахідному відмінку без прийменника; абстрактне значення – власне об'єкт), 2) адресата дії (присвятити матері, послати синові – непрямий відмінок адресатності), 3) знаряддя дії (писати ручкою, возити трактором – орудний відмінок). На вираження додатка спеціалізується іменник, усі інші потрапляють у позицію додатка в результаті їх субстантивації. Приклади: Семенко Комар щось криком розповідає старій, аж ніби стрибаючи їй у лице. Протягли своє "ку-ку-рік-ку" рогаті півні. Додаток буває, як і підмет, простим і складеним. Пр. складного.: Три тополі в орнім полі посадили школярі. Додаток ділять на прямий та непрямий. Прямий додаток залежить від перехідного дієслова й виражається знахідним відмінком без прийменника. Він може виражатися і родовим відмінком (без прийменника) у двох випадках: Коли при перехідному дієслові є заперечна частка "не" або коли дія переходить тільки на частину предмета (Не читати книжок. Випити води. – означає частину, трохи x Випити воду. – цілу) Непрямі додатки – усі крім знахідного безприйменникового. Додаток є насамперед придієслівним другорядним членом речення, але він може бути і при прикметниках (дієприкметниках) у присудковій і означальній функції, та при предикативних прислівниках (тобто, словах категорії стану). Приклади: Відро було повне води. – тут присудок "було повне", додаток – "води"; Текст був перекреслений олівцем. – додаток у орудному відмінку, яким керує слово "перекреслений";АЛЕ: Перекреслений олівцем текст лежав на столі. – тут "перекреслений" – дієприкметник у ролі означення, "олівцем" – додаток, який завжди буває між означальним і означуваним словом;Усім було весело й радісно. – додаток "усім" у давальному відмінку, присудок "було весело і радісно" Додатком уважається також залежний від дієслова інфінітив у реченнях типу: Життя навчило (присл.) його шанувати (непрямий додаток) людей. Традиційно додатками вважаються і залежні від дієслівних та від прикметникових іменників компоненти з об'єктним значенням !, пр.: перебудова суспільства ("перебудова" керує "суспільством"), виконання плану, написання курсової (дтто). Якщо виходити з формально-синтаксичної організації речення, то логічно вважати залежний від іменника компонент з будь-якою семантикою (об'єктною, обставинною чи іншою) означенням ! 31.Обставина– один із трьох другорядних членів речення, який характеризує дію, процес, стан і ознаку з погляду їх якості, кількості, інтенсивності, місця, часу, мети чи причини. Поєднуючись із підпорядковуючими (тобто головними) компонентами на основі прилягання. Формально обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівниками, іменниками, інфінітивом, фразеологізмами та синтаксично нерозкладними словосполученнями. Але на противагу додаткам і означенням обставини відділяються тільки за значенням. Прислівники є спеціалізованою формою вираження обставин. Пр.: Ми працювали швидко. Дієприслівник може виступати сам або у складі дієприслівникового звороту, утворюючи відокремлену обставину. Пр.: Співають ідучи дівчата. Підійшовши ще ближче до будинку, Микола зупинився. Часто вживаються у функції обставини іменники з прийменниками і без них (Іти до Оломоуця. Іти проспектом.) Інфінітив у ролі обставини виражає мету (Піти спати.) Фразеологізм у ролі обставини виражає спосіб дії (Працювати не покладаючи рук. Написати як кіт наплакав.). Синтаксично нерозкладне сполучення в ролі обставини може виражати кількісно-часову семантику (Працювати десять годин. – Це повторювалося кожний місяць.). Обставини залежать від дієслів, дієприкметників, дієприслівників, прикметників, прислівників (дуже швидко) і від цілого речення, стоячи на початку речення й виражаючи місце та час (В Оломоуці весна чудова. – "В Оломоуці" – залежить від ядра речення, тобто від "чудова"; Весною Оломоуць прекрасний. – тут "Весною" стоїть у функції означення, яке залежить лише від члену "Оломоуць"). За значенням обставини ділять на обставини: Способу дії, які відповідають на питання "Як?". (Гуртом і батька добре бити. У трьох вони виконали завдання.) Обставини дії можуть мати значення порівняння (Подібно до хмари сунув натовп. Як парость виноградної лози, плекайте мову.). Міри та ступеня, "На скільки?" .У функції обставини виступають слова типу: трохи, до тла, до чола, до нитки, раз усім, двічі, цілий тиждень та ін. (Церква згоріла до тла.) Місця "Де? Куди? Звідки?" (З п'ятого поверху мати йде до Сараю сама. – гуморист Олійник). Часу "Коли? Доки? Від коли? . (У день такий на землі розцвітає весна.). Мети "Для чого? З якою метою? У ролі обставини мети виступають прислівники типу: навіщо, на зло, навмисне -зумисне– далі інфінітиви та іменники з прийменниками: для, з метою, в інтересах, на честь. (До мене ніч прийшла купати зорі в моїх очах. Заради тебе я зроблю все.) Причини "Чому? З якої причини?" (příčiny, kauzální; důsledku – konsekutivní). Виражається прислівниками та іменниками з прийменниками: з, від, через, з нагоди, з причини, завдяки, на основі, в силу,... (З нагоди свята жінки одержали подарунки.) Умови "За якої умови?" (На випадок загибелі сержанта приймаю командування. – О.Довженко) Допусту "Всупереч чому?Виражається іменниками з прийменником: всупереч, на перекіп, незважаючи на. (На перекіп всьому існує ж таки спадкоємність людяного в людині.) 32. Актуальне членування речення – це організація речення щодо комунікативної настанови мовця. Актуальне членування не накладається на речення, а при взаємодії з конкретним лексико-граматичним матеріалом формує речення як синтаксичну одиницю комунікативного призначення.Актуальне членування речення завжди бінарне: речення в аспекті його актуального членування поділяється на тему й рему, причому тема може бути як лексично вираженою, так і нульовою. Поєднання реми й теми реалізує співвіднесення змісту висловлення (що міститься в ремі) з дійсністю (наявна в темі), тобто реалізує предикативне значення речення. Предикативне поєднання підмета і присудка є типовим випадком тема-рематичних відношень. Актуальне членування має безпосередній зв’язок з категорією предикативності як невід’ємної ознаки кожного речення.

33. Члени речення, які в одному плані стосуються того самого слова в реченні і відповідають на те саме питання, називаються однорідними.
Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією пе¬релічування або протиставлення. У реченні вони функціонують як сурядні словосполучення.
Однорідні члени можуть становити відкритий ряд (допус¬кають продовження) і закритий ряд (не допускають продов¬ження). Наприклад, у реченні Ніколи перше не думав, що світ такий гарний, що клапоть неба, дерево, сміх, голос людини — приносять глибоку радість і, як повітря, потрібні людині перший ряд однорідних членів речення — відкритий, другий — закритий (його закриває одиничний спо¬лучник і).
У реченні може бути як один, так і більше рядів одно¬рідних членів. Так, у реченні Для когось ліс — це гриби, для когось — суниці, чорниці чи ожина, для городян — переважно місце відпочинку з неодмінними шашликами і печеною в золі кар¬топлею, хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця, а то й кабана, а для них [лісників] гаї, діброви та березняки — це щоденна рутинна робота є п'ять таких рядів.
Однорідні члени одного ряду виконують однакову синтак¬сичну функцію, тобто є тими самими членами речення — або всі тільки підмети, або всі тільки прямі додатки, або всі тільки обставини способу дії і т. д. Наприклад, у реченні Наша дума, наша пісня не вмре, не загине однорідні підмети — дума, пісня] однорідні присудки — не вмре, не загине. Однорідні члени найчастіше мають і однакове морфологічне вираження: Голос її окликався гнівом, докорою, огидою але не завжди: Машина старенька, зате дешево дісталась мені.
Не є однорідними слова, які хоч і поєднані сурядним зв'яз¬ком (за допомогою сполучника ), проте є різними членами речення: Ніхто і ніде мене не чекає .Це добре відчувається, якщо сполучник опустити: Ніхто ніде мене не чекає.
Однорідні члени речення бувають непоширені (виражені без залежних слів) і поширені (мають при собі залежні слова).
Якщо в одному простому реченні є два або більше під¬метів, присудків чи однакових додатків (які стосуються того самого слова й відповідають на те саме питання), то вони однорідні: В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля .Я живу, і борюсь, і творю для людей .Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави
34. у простих реченнях окремі поширені чи непоширені члени речення можуть виділятися паузами та інтонацією. Ці члени речення по-різному уточнюють, доповнюють, розширюють основний зміст висловлювання. Це — відокремлені члени ре¬чення.
Наприклад, у реченнях Покинута людьми на довгі дні, до¬рога помирає в бур'яні (Д. Павличко). Хлопці мовчки стоять, милуючись з зоряного неба (Ю. Яновський). Ніч була темна, аж чорна (М. Коцюбинський) є відокремлене означення по¬кинута людьми на довгі дні (вказує, крім того, на причину), відокремлена обставина милуючись з зоряного неба (називає додаткову дію), відокремлений присудок аж чорна (уточнює присудок).
Відокремлення члена речення залежить:
а) від його смислового навантаження;
б) від способу його вираження;
в) від його місця в реченні;
г) від стилю мовлення;
г) від експресивно-емоційного забарвлення висловлювання.
Відокремлення бувають обов'язкові, зумовлені струк¬турою речення, і факультативні, залежні від волі авто¬ра. Наприклад, у реченні Коли архімандрит заплатив йому ці гроші за переписування — дуже гарним письмом — якогось ста¬ровинного літопису, він, Самійло-філософ, не захотів більше бути щодня битим і втік (В. Кожелянко) автор виділив неуз-годжене означення дуже гарним письмом для того, щоб надати йому більшої ваги, привернути до нього увагу.
Відокремлені члени речення несуть більше смислове наван¬таження, ніж невідокремлені.
На письмі відокремлені члени речення виділяються з обох боків комами, рідше — тире.
36. У сучасному синтаксисі складне речення розглядається як одна з трьох основних синтаксичних одиниць (словосполучення, просте речення, складне речення). Важливо відзначити, що складне речення як особлива синтаксична одиниця визнана вченими порівняно недавно, вже в 20 столітті. У самих значних синтаксичних описах кінця 19 - початку 20 століть складне речення як синтаксична одиниця не представлено. А термін «пропозиція» використовувався тільки для позначення простого речення (монопредікатівной одиниці). А.А. Шахматов розглядав складне речення як поєднання речень (простих), А.М. Пєшковський - як складне ціле (освіта, що перевищує за обсягом пропозиція - просте речення).
Інтенсивне вивчення складного речення почалося в другій половині 20 століття, перш за все - в працях В.В. Виноградова, Н.С. Поспєлова, потім в роботах Л.Ю. Максимова, В.А. Бєлошапкова, М.І. Черемисинов та інших дослідників, на праці яких ми будемо посилатися в ході викладу даної теми.
Складне речення як синтаксична одиниця протиставляється простому, однак у визначеннях складного речення, навіть найсучасніших, міститься традиційне протиріччя. Воно полягає в тому, що пропозицією називається і все складне освіту, і його складові компоненти. Звернімося до таких визначень. У «Руській граматиці» 1980 р . читаємо: «Складне речення - це поєднання двох або кількох простих речень, граматично оформлене». У шкільному підручнику: «Складним називається пропозиція, що складається з двох або кількох простих пропозицій». Аналогічні визначення можна продовжити. Протиріччя, закладене в таких визначеннях, може бути усунено, якщо встановити синтаксичний аспект, до якого дана одиниця належить. На це вперше звернула увагу В.А. Бєлошапкова. Складне речення протиставлене простому по синтаксичній структурі, тобто у формально-граматичному (конструктивному) аспекте.новіть синта Найважливіший ознака простого речення - предикативність, а складне речення складається з двох або більше предикативних одиниць. Отже, складне речення протиставлене простому пропозицією як одиниця поліпредикативна одиниці монопредікатівной. Таким чином, складне речення - це синтаксична одиниця, компонентами якої є предикативні одиниці, об'єднані синтаксичної зв'язком і синтаксичними відносинами.

37. У складному реченні можуть поєднуватися різні види зв’язку: сурядний і підрядний, сполучниковий і безсполучниковий. Одні частини таких речень з’єднуються сполучниками сурядності, інші — сполучниками підрядності та сполучними словами або взагалі безсполучниковим зв’язком. Найпоширенішими зі складних речень є сурядно-підрядні, у яких одні прості речення поєднуються сурядним зв’язком, а інші — підрядним.
Складні речення із сурядним і підрядним зв’язком можуть мати різну будову:
1) Від одного з речень, з’єднаних сурядним зв’язком, залежить одне або кілька підрядних (Ідуть од шахти шахтарі, А даль така широка та іскриста Там, де рум’яна стежка од зорі Біжить в село, що стало уже містом (В. Сосюра)).
2) Кожне з речень, з’єднаних сурядним зв’язком, має залежне підрядне речення (Розпухле вухо Тимка, на якому засохла кров, кинуло Орисю в жар, і їй хотілося торкнутися до нього пальцями, щоб зняти з нього біль, але вона не наважувалася цього зробити, щоб не спричинити ще більшого болю (Г. Тютюнник)).
3) Два чи кілька речень, з’єднаних сурядним зв’язком, мають спільне підрядне (Така там була температура, і так мене парою проймало, і стільки крові з мене вийшло, що я відчув себе здоровшим (Ю. Яновський)). Між двома сурядними реченнями, з’єднаними сполучниками і (й), та (у значенні і), якщо вони мають спільне підрядне, кома не ставиться (Тільки що Марія розпалила в печі й приставила горщики, у вікнах замиготіла чорна смушева шапка й блиснули чорні брови
складне речення
• сполучникове,
• безсполучникове,
• складна синтаксична конструкція (з різними видами зв'язку)
1. сполучникове може бути:
• складносурядне:
• з розділовими сполучниками сурядності;
• єднальними сполучниками сурядності;
• протиставними сполучниками сурядності;
• складнопідрядне:
• підрядне означальне;
• підрядно зв'ясувальне;
• підрядно обставинне:
підрядне місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові;
• складнопідрядне з кількома підрядними:
з послідовною підрядністю,
з паралельною підрядністю,
з однорідною підрядністю,
з комбінованою підрядністю
2. безсполучникове може бути:
• з однорідними членами речення;
• з неоднорідними членами речення
3. складна синтаксична конструкція може бути:
• з сурядним і безсполучниковим зв'язком;
• з підрядним і безсполучниковим зв'язком;
• з сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком

38. Цей тип складних речень виділяють на основі таких ознак:
1) характеру синтаксичного зв'язку між предикативними частинами;
2) відношень між предикативними частинами;
3) наявності граматичних засобів оформлення зв'язку і відношень між компонентами — сурядних сполучників.
На основі цього можна запропонувати таке визначення даного типу складних речень. Складносурядним називається такий тип складних речень, предикативні частини яких рівноправні і поєднуються сурядним зв'язком при допомозі сурядних сполучників
У прикладах наведені три відомих зі школи види складносурядних речень – єднальні, протиставні та розділові. Лише в підручнику Б. М. Кулика як окремий вид розглядаються приєднувальні:
Спроби альтернативного розв'язання — розглядати всі речення цього виду як складні (В. А. Бєлошапкова) чи потенційно складні (чернівецькі синтаксисти) — не можна прийняти беззастережно, оскільки речення з непоширеними однорідними присудками чи присудками уточнювального характеру важко кваліфікувати однозначно як складні, як-от на зразок: Сагайда образився, але промовчав (О. Тому в українських граматиках речення з однорідними присудками традиційно вивчаються серед простих, а саме, ускладнених однорідністю.
В основних своїх рисах класифікація складносурядних речень не змінилась, тобто в тих класифікаціях, які пропонує сучасна синтаксична наука, виділяється за семантикою сурядного сполучника ті ж, відомі зі школи, три головні Групи речень — єднальні, розділові та протиставні, до яких додаються види, визначені завдяки глибшому дослідженню складносурядного речення як синтаксичної одиниці на ширшому мовному матеріалі — в усіх стилях української мови. У різних авторів вони називаються і групуються не зовсім однаково, але йдеться про такі види, як градаційні, приєднувальні і пояснювальні. Одні з них розглядалися у межах єднальних і, частково, протиставних речень (градаційні, приєднувальні), інші не розглядалися ні серед складносурядних, ні серед складнопідрядних речень через недостатню вивченість так званого пояснювального зв'язку, який не без підстав не всі науковці відносять до сурядного типу синтаксичного зв'язку (пояснювальні). Проте структурно-семантичне дослідження основного типу складних речень —складнопідрядних — не могло не позначитись на класифікації речень складносурядних. Тому в українському мовознавстві І.Р.Вихованець (4, с.306—310), а в російському В. А. Бєлошапкова (1, с.207-208) вносять у семантичну класифікацію структурний елемент - виділяють та описують два структурних типи складносурядних речень: речення відкритої структури і речення закритої структури.У реченнях відкритої структури предикативні частини становлять незамкнений ряд (мають або потенційно можуть мати більше двох частин), вони однотипно побудовані і мають значення одночасності подій (це виражається відповідністю видо-часових форм дієслів-присудків):
Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи. (перелік може бути продовженим)
На противагу першому типу речення закритої структури утворюють замкнений ряд, тобто вони складаються лише з двох предикативних частин, кількість яких не може бути збільшена, оскільки ці дві частини структурно й семантично взаємозв'язані та взаємозумовлені:
Пр.: Самій не довго збитися з путі, та трудно з неї збитися в гурті.
39. Єднальні складносурядні речення.
У цих реченнях реалізуються єднальні відношення, через що сам вид речень так і називається — єднальні, навіть власне єднальні, на відміну від невласне єднальних речень закритої структури.
Сутність єднальних відношень виявляється в тому, що кожна з предикативних частин, що бере участь у їх вираженні, називає ситуацію, яка відбулася в об'єктивній дійсності разом чи поряд з іншими такого ж типу ситуаціями. В єдності, в сукупності вони утворюють одне ціле єдину картину дійсності чи якийсь складний її фрагмент. Рівноправність предикативних частин таких речень виявляється в однаковому відношенні змісту окремих частин до складного змісту речення в цілому
Засобами вираження єднальних відношень, крім інтонації, виступають єднальні сполучники: і(й), та, а (у значенні і), які можуть бути як одиничними, так і повторюваними. Використовуються і суто повторювані сполучники: ні...ні, ані...ані, вони функціонують у реченнях заперечного змісту.
На основі конкретних значень єднальних відношень між предикативними частинами власне єднальних складносурядних речень виділяють такі їх різновиди:
а) Речення, у яких виражається одночасність двох чи більше ситуацій, явищ, подій.Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть стіною
від землі до неба... (О.Довженко).
Значення одночасності передається різними мовними засобами:
- збігом часових форм дієслів-присудків у предикативних частинах
- наявністю в одній з частин спільного другорядного члена речення: обставини або, рідше, додатка (у таких випадках кома між частинами не ставиться).
Порядок предикативних частин у реченнях зі значенням одночасності вільний, тому в них можлива перестановка сурядних частин
б) Речення зі значенням послідовності дій або станів.
Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом
Це значення також має мовні засоби вираження:
- фіксований порядок частин, зумовлений або часовою, або логічною
послідовністю ситуацій, про які йдеться у сурядних частинах (див. попередні
приклади);
- видо-часові форми присудків
Розділові складносурядні речення
У реченнях цього виду реалізуються розділові відношення, які мають два значення:
- взаємовиключення двох ситуацій, явищ, станів
- чергування подій чи станів.
Залежно від конкретного значення розділових відношень між предикативними частинами складносурядних речень усі речення цього виду поділяються на два різновиди: зі значенням взаємовиключення, зі значенням чергування.
а) Речення зі значенням взаємовиключення. У них ідеться про ситуації, які взаємовиключають одна одну, бо вони несумісні.
Або пан, або пропав
Мовним засобом вираження значення несумісності, навіть альтернативності, виступають сполучники: або, чи (за походженням питальна частка), переважно вони повторювані. Основний зміст таких речень — повідомлення про несумісні дії чи стани, з яких можлива за даних умов лише яка-небудь одна, але аж ніяк не обидві водночас: у відомому прислів'ї йдеться про дві альтернативи, одну з яких треба вибрати, третього шляху не існує. Тому в таких реченнях ніколи не може бути більше двох частин, пов'язаних розділовими сполучниками: взаємовиключати одна одну можуть лише дві ситуації дійсності.
У мовленні, передовсім художньому, як зауважують чернівецькі синтаксисти значення сполучників або, чи можуть набувати модальні слова може, можливо.
б) Речення зі значенням чергування. У таких реченнях мова йде про ситуації, які змінюють одна одну у часі, чи просторі, чи відповідно до логіки подій, тобто вони чергуються.
То комин упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі
Основний мовний засіб вираження значення чергування – повторюваний, часто багатомісний (такий, що повторюєтсья три і більше рази) сполучник то...то. Саме він указує на послідовну зміну подій (див. приклад вище). Сполучники чи то...чи то, не то...не то, крім значення чергування, мають виразний відтінок непевності, невизначеності, припущення, — інакше кажучи, гіпотетичності, що ілюструє класичний приклад із «Дорогою ціною» М.Коцюбинського
40. Зіставно-протиставні складносурядні речення
У реченнях цього виду виражаються зіставні або протиставні відношення, що оформляються з допомогою відповідних сурядних сполучників. Тому в синтаксичній літературі останнього часу, як науковій (СУЛМ), так і навчальній (Волох, Чемер, Доленко, Кващук та ін.) розглядаються два семантичні різновиди таких речень — зіставні та протиставні.
1. Зіставні речення. Їх ще називають власне зіставні. Предикативні частини таких речень завжди поєднуються зіставним сполучником а (на відміну від омонімічного протиставного а його не можна замінити сполучником але), який виступає єдиним формальним засобом вираження зіставних відношень.
Вступила в мене сила ненищенна, а наді мною листя, як знамена, палало в глибині небесних плес (Д.Павличко)
Ці речення мають значення зіставлення за предметами чи якимись ознаками - місцем спрямованістю тощо, яке можна виразити словами "тим часом"
2. Протиставні речення. Значення протиставлення реалізується у тому випадку, якщо в основі предикативних частин, пов'язаних сурядними відношеннями, покладено протиставлення певних подій, фактів, станів. Протиставлення підтримується і лексичними засобами — антонімією, мовною чи контекстуальною, дієслівно-присудкових форм.
Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ (М.Стельмах).
Категория: Мои статьи | Добавил: pochynok (31.05.2011) | Автор: Юлія Починок
Просмотров: 3087 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика


Copyright MyCorp © 2017
Сделать бесплатный сайт с uCoz