40. Зіставно-протиставні складносурядні речення У реченнях цього виду виражаються зіставні або протиставні відношення, що оформляються з допомогою відповідних сурядних сполучників. Тому в синтаксичній літературі останнього часу, як науковій (СУЛМ), так і навчальній (Волох, Чемер, Доленко, Кващук та ін.) розглядаються два семантичні різновиди таких речень — зіставні та протиставні. 1. Зіставні речення. Їх ще називають власне зіставні. Предикативні частини таких речень завжди поєднуються зіставним сполучником а (на відміну від омонімічного протиставного а його не можна замінити сполучником але), який виступає єдиним формальним засобом вираження зіставних відношень. Вступила в мене сила ненищенна, а наді мною листя, як знамена, палало в глибині небесних плес (Д.Павличко) Ці речення мають значення зіставлення за предметами чи якимись ознаками - місцем спрямованістю тощо, яке можна виразити словами "тим часом" 2. Протиставні речення. Значення протиставлення реалізується у тому випадку, якщо в основі предикативних частин, пов'язаних сурядними відношеннями, покладено протиставлення певних подій, фактів, станів. Протиставлення підтримується і лексичними засобами — антонімією, мовною чи контекстуальною, дієслівно-присудкових форм. Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ (М.Стельмах). Протиставні речення мають великий арсенал сполучників. Основні які найповніше відповідають ідеї протиставлення, а (в значенні але), але, та (в значенні але). Інші сполучники — проте, однак , зате — вносять у речення різні семантичні відтінки: -посилення контрастності і внесення елемента допустовості (проте, однак). -додаткового значення компенсації (зате). Оскільки сполучник а так само асемантичний, як і єднальний то, крім лексичних засобів у предикативних частинах, його протиставна семантика підтримується додатковим суто протиставним сполучником, частіше всього проте. Градаційні складносурядні речення.У реченнях цього виду представлені відношення градації, тобто посилення, наростання, або, навпаки, послаблення (рідше) значення другої предикативної частини порівняно з першою. Не тільки люди різні, а й людина різна... (Ю. Шерех). Уперше такі речення описала як окремий вид В. А. Бєлошапкова (1977, с. 212) на основі встановлених диференційних ознак: 1) особливого значення: вказівка на наростання подій, явищ, ознак; 2) наявності формального засобу вираження такого значення — градаційних сполучників не тільки — але (а) й, не те щоб — але, парних за будовою. До цього речення з градаційними сполучниками розглядались як окремий різновид або серед єднальних (Л. А. Булаховський А. Г. Кващук, М. У. Каранська), або серед зіставно-протиставних (Б. М. Кулик, М. Т. Чемерисов, С. П. Бевзенко) складносурядних речень. Проте в сучасних граматиках української мови, починаючи з праці І. Р. Вихованця (1994, с. 312), градаційні речення виділяються і описуються як окремий вид складносурядних речень (І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська). Основним засобом вираження градаційних відношень є вказані парні градаційні сполучники, які розміщені в обох предикативних частинах. Дані сполучники можуть мати у мовленні синоніми, зокрема: не лише... а й, не стільки... скільки, хоча й... але Пояснювальні складносурядні речення У таких реченнях реалізуються пояснювальні відношення, сутність яких у тому, що друга предикативна частина є тлумаченням, роз'ясненням чи уточненням змісту першої. Формальним засобом вираження цього різновиду синтаксичного сурядного зв'язку (деякі науковці розглядають його як проміжний між сурядним і підрядним) виступає сполучник тобто. В українському мовознавстві такі речення описані чернівецькими синтаксистами (28, 624—626), зокрема вони кваліфікуються як окремий вид (хоч і специфічний) складносурядних речень. Інші вчені та автори підручників зовсім не розглядають ні пояснювальних речень, ні природи синтаксичного зв'язку і виражених ним відношень. Крім інваріантного пояснювального сполучника тобто (він широко використовується і в ускладненому простому реченні), у таких складносурядних реченнях можуть функціонувати (щоправда, зрідка) сполучники а саме, або, чи (останні у пояснювальному значенні). 41. СПР називаються такі речення, члени яких пов’язані підрядним зв’язком при допомозі підрядних сполучників чи сполучних слів . Диференційні ознаки СПР: 1) підрядний зв’язок між предикативними частинами;. 2) засіб його оформлення – підрядні сполучники чи сполучні слова; 3) співвідносні слова у головній частині ( ця ознака є факультативною) Логіко – граматична класифікація В основних рисах вона склалася в середині XIX ст. у працях Ф.І. Буслаєва. Головний принцип сформований ним так: " Кожен із членів головного речення, окрім присудка, може бути виражений реченням підрядним: підмет, додаток, означення, обставина ( місця, часу, способу дії, міри й лічби, причини). Окремо Ф. Буслаєв виділяє речення підстави, приводу, умови, мети, порівняння , допусту , деякі з них розглядає як проміжні між сурядними і підрядними (допустові, порівняння, підстави). Отже, головний принцип логічний (звідси й назва) – ототожнення компонентів простих речень із підрядними членами (у руслі розуміння складного речення як сполучення простих). Недоліки: 1. Сама ідея ідентичності підрядних частин із членами простого речення. Підрядні частини багатші за змістом, ніж члени речення, вони предикативні 2. Визначення видів підрядних речень здійснюється на основі не одного принципу –за значенням підрядної частини, - а й за функцією співвідносного слова ( при наявності у головній частині співвідносного слова ). Унаслідок цього однотипні підрядні речення , залежно від наявності чи відсутності співвідносного слова потрапляли до різних видів чи підвидів. 3. Визначення підрядної чистини за функцією співвідносного слова не дає змоги поєднати в одну групу однотипні підрядні речення. Формально – граматична класифікація. Ця класифікація склалася у руслі того ж розуміння СР як поєднання простих речень Принципи поділу: засіб зв’язку між реченнями – сполучники і відносні слова. О.Пєшковський, один із її авторів , класифікував СПР виключно за засобами зв’язку і фактично запропонував класифікацію сполучників, зокрема виділив 9 груп: Причини,мети, наслідку, з’ясувальні, умовні, допустові, часові,способу дії та міри. Сполучникові слова О. Пєшковський поділив на два розряди: 1. зв’язок відносного слова з одним словом у головній чистині (ототожнені , за структурно-семантичною класифікацією); 2. зв’язок з усією підрядною частиною ( якісно-кількісні, фразеологічні, за структурно-семантичною класифікацією).
42. Структурно – семантична класифікація СПР розглядається як єдине ціле. Відповідно до цього здійснюється поділ СПР на 2 розряди: 1) у яких підрядна частина пояснює окреме слово у головній частині: Кучерява берізка, яка росте під моїм вікном, звеселяє око. 2) у яких підрядна частина пояснює головну в цілому: Я не хотів ризикувати, бо йшлось про дуже важливу річ. Уперше їх розмежував О. Шахматов, речення пешого типу він називає відносними, другого – сполучниковими. М.С. Поспєлов уводить іншу термінологію: одночленні та двочленні. В одночленних підрядна частина становить розгорнутий член речення головної частини; у двочленних – підрядна частина відносно самостійна, СПР є наслідком поєднання двох простих речень. Поспєлов вважає, що в основі поділу СПР на два розряди лежить логічний принцип. Насправді ж це структурний принцип, бо в основі - будова СПР: з тіснішим ( одночленним ) чи вільнішим ( двочленним ) поєднанням частин. Уточнює класифікацію В.А. Бєлошапкова. Вона виділяє три рівні класифікації СПР: 1. Власне структурний: нерозчленовані і розчленовані СПР. 2. Структурно – семантичний ( за видом підрядного зв’язку і сполучним засобом :з прислівним і кореляційним зв’язком, детермінантні , прислівні граматичні (присубстантивні, прикомаративні) і семантичні (з’ясувальні) 3. Власне семантичний ( видільно-означальні, якісно–означальні; предметно-, означально- й просторово-ототожнювальні серед займенниково-співвідносних речень). ПОЗИТИВНЕ Таким чином, Бєлошапкова продемонструвала: 1. Можливість виділення СПР без ототожнення підрядних частин із членами речення.. 2. Були виявлені такі види СПР, які не виділялися раніше ( прикомаративні, відповідності займенниково-співвідносні, з’ясувальні, відносно – поширювальні ). 3. Завдяки цьому класифікація стала популярною, і в спрощеному вигляді увійшла в шкільні підручники ( див. Додаток №2 ).
НЕДОЛІКИ. 1. Детермінантний зв’язок: поняття нечітке й розпливчасте(речення місця – до нерозчленованих, наслідкові – до розчленованих ). На рівні простого речення не визнає детермінантного зв’язку. 2. Неможливо, послідовно застосовуючи принципи класифікації, розмежувати деякі типи речень: з’ясувальні і займенниково – вміщувальні. 3. Термінологія: назви типів і різновидів речень здійснюються за різними ознаками: • Присубстантивно- означальні - за відношенням; • прикомпаративні - за опорним словом; • з’ясувальні - за особливостями доповнення ОС(опорного слова). 4. Не виділяються проміжні типи між реченнями нерозчленованої структури і реченнями розчленованої структури. У подальшому структурно – семантична класифікація В.А. Бєлошапкової зазнала уточнення 43. БУДОВА СПР. Найперше усі СПР за характером приєднання ( більш чи менш тісний ) підрядної частини поділяються на : • речення нерозчленованого типу; • речення розчленованого типу; • речення проміжного типу. Нерозчленованого типу 1. Підрядна частина пояснює окреме слово у головній частині.: А) опорне слово: 1. Як морфологічну одиницю. (присубст .– означальні ): День, коли ми познайомились, запам’ятався мені назавжди. 2. Як лексико – семантичну одиницю ( з’ясувальні ): Я зрозуміла, що зустріч не відбудеться. Б) співвідносне слово (займенник чи займенниковий прислівник ): Він той, що греблі рве. Анна сміялася так, що було видно кутні зуби. 2. Головна частина семантично неповна , несамостійна ( див. речення вище). 3. Головна частина передбачає структурно – семантичний тип підрядної (див. приклади вище). 4. Сполучні слова та асемантичні сполучники як засіб зв’язку. Розчленованого типу 1. Підрядна частина пояснює головну частину в цілому:Він прийшов, щоб узяти книжку. 2. Головна частина відносно самостійна, автономна. 3. Головна частина не передбачає структурно – семантичного типу підрядної: Він зайшов, щоб забрати книжку. 4Семантичні сполучники (здебільшого). Сполучні засоби: 1. Сполучники. а) Семантичні сполучники – це такі сполучні засоби, які більш – менш точно вказують на семантичні відношення між частинами СПР. Причинові,Умовні,Допустові: Хоч. Наслідковий: так що б) Асемантичні сполучники – це суто синтаксичні. сполучники, які виражають лише ідею граматичної підрядності і через це можуть вживатися у кількох видах СПР. Вони поліфункціональні. Що з’ясувальні порівняльні якісно – кількісні займенникові речення Як з’ясувальні порівняльні часу Сполучні слова – це займенникові слова, в яких поєднуються властивості самостійних і службових частин мови. Вони функціонують у реченнях нерозчленованого типу, у яких виступають і сполучним засобом, і членом речення підрядної частини.
44. Бєлошапкова СПР Нерозчленованої структури: А)зприслівниковим зв’язком: зграматчною природою одного слова: присубстантивно-означальні, при компаративні; з лексико-семантичною природою опорного слова(з’ясувальні) Б) З кореляційним зв’язком-займенниково-співвідносне: ототожню вальні, фразеологічні, вміщуючи. Розчленованої: з детермінантним зв’язком(зумовленості, часові, порівняння, відповідності); відносно-поширювальні(супровідні): причтові, умовні, допустові. Чернівці: Нерозчленованого типу(присубстантивно означальні, з’ясувальні, предметно-отожнювальні,якісно ототожню вальні, якісно-кількісні). Розчленованого:зумовленості: часу, порівняльні, зіставлю вальні, умовні, причини, мети, наслідкові, допустові). Проміжний тип – компаративні, відносно-репродуктвні. Шкільна класифікація: Р-я, що пояснюють або розкрвають значення окремого слова у головній частині (означальні, з’ясувальні – які відповідають на питання непрямих відмінків іменника, пояснюють дієслово головного речення. Власне означальні та займенниково-означальні.. Р-я . що пояснюють головну частину в цілому – це обставинні, які відповідають на питання обставин (способу дії і ступеня, місця, часу, порівняння, причини, мети, умови, наслідкові. 45. Прислівні та займенниково – співвідносні. Речення нерозчленованого типу характеризуються більш тісним приєднанням підрядної частини до головної. У таких реченнях підрядна частина або поширює окреме слово головної частини (опорне слово) або розкриває лише його зміст (сам антецеднт-займенник ). Речення першого виду називаються прислівними, речення другого виду – займенниково – співвідносними. Важливим конструктивним елементом перших речень є опорні слова ( звідси і їх назва - прислівні ), що пояснюються або поширюються підрядною частиною. Оскільки, причини поширення ОС - різні за мовною природою, то виділяють такі їх види: ГРАМАТИЧНІ, тобто ОС як частина мови вимагає поширення (іменник – означенням, а в – складному реченні - означальною підрядною частиною): Поганий той учений, який не мріє про відкриття (І.Ц.). ЛЕКСИКО – СЕМАНТИЧНІ, тобто ОС вимагає поширення залежною іменниковою словоформою або ж підрядною частиною для розкриття свого лексичного значення( відповідно до своєї валентності ): З протилежного боку виразно чулося (що?) як наближається до Варварівки ешелон ( Ю. Яновський ). Речення другого типу, з антецендентами, Бєлошапкова називає займенниково – співвідносними, інші автори – просто займенниковими. Займенниковий антецендент у головних частинах таких речень вказує на: - предмет (предметно – ототожнені); - якість (якісно – ототожнені); - місце (просторово – ототожнені); - якість (якісно – кількісні). а підрядна частина називає їх. В цьому принципова відмінність їх від прислівних речень, навіть від тих, у яких наявні займенники у головній частині, порівняймо: У прислівних реченнях антецеднт виділяє, підсилює ОС, тобто він скоріше стилістичне явище і через те факультативне. У займенникових реченнях займенниковий антецеднт виконує анафоричну функцію, сигналізує про те, якого загального значення буде підрядна частина – відповідно до його узагальненої семантики. Антецеднт – граматичний елемент, обов’язковий. I. Прислівні. • Присубстативно – означальні. • З’ясувальні. II. Займенниково – співвідносні. • Предметно – ототожнені. • Якісно – ототожнені. • Просторово – ототожнені. • Якісно – кількісні. 46. Присубстантивно – означальні речення – це такі речення, підрядна частина яких поширює ОС. – іменник у головній частині. Наявність підрядної частини визначається граматичними особливостями ОС – іменника як частини мови. Структура цих речень виглядає так: [іменник], ( що... ). Функція цих елементів така: іменник – ОС вимагає поширення з метою конкретизації чи уточнення. сполучне слово – замінює у підрядній частині ОС головної, отже, виконує анафоричну функцію , Сил а, що несла її на схід, на Вкраїну, була надзвичайна Сила була надзвичайна. Сила несла її на схід, на Вкраїну (схрещення двох простих речень дає присубстантивно-означальне СПР, у якому другий однаковий іменник замінюється сполучним словом на початку підрядної частини і таким чином виконує анафоричну функцію – вказує на заміщений ним іменник ). У ролі ОС функціонують іменники двох видів: 1. Синсемантичні – для розкриття їх значень обов’язково потрібні підрядні частини ( слова абстрактної семантики: вид, клас, звук, колір, людина, становище, стан, думка, день, час). 2. Автосемантичні – самодостатні, підрядні частини біля них не є обов’язковими (назви рідкісних предметів, власні назви ). Синсемантичні іменники обов’язково поширюються підрядними частинами - це власне – означальні речення. Головна частина в них не самостійна. Вона належала до[ тих] людей, яким усе прощається. Автосемантичні іменники не обов’язково поширюються підрядними частинами: це так звані означально – поширювальні речення. Головна частина в них самостійна. Ядро присубстантивно – означальних речень становлять видільно– означальні та якісно – означальні речення ,у яких антицедент наявний або можливий. Це речення власне – означальні. Розрізняємо за можливістю появи займенника той чи такий. Периферія присубстантивно – означальних речень – це означально – поширювальні речення з ОС – автосемантчними іменниками. Підрядні частини таких речень – це додаткові зауваження, що стосуються здебільшого головної частини в цілому (ознака розчленованих речень). Згодом О.Олесь опиняється у Відні, де випустив чотири номери гумористичного журналу "Сміх” (М.Жулинський ). Ці речення є ознакою книжного стилю. 47. Складнопідрядні з’ясувальні речення Складнопідрядні з’ясувальні речення – це такі речення, підрядна частина яких розкриває зміст того, що названо опорним словом, вказуючи на необхідний, але відсутній у головній частині об’єкт (додаток ), рідше суб’єкт дії (підмет). За визначенням Бєлошапкової, підрядна частина займає при ОС позицію, аналогічну до словоформи з об’єктним значенням (додатка) або ж суб’єктним (підмета ), тобто вона є описовою заміною відсутніх у головній частині цих членів речення: Козаков по собі знав (що?), що небезпека змінює людину. Мені пригадалась поїздка в Карпати – Мені пригадалось, як ми їздили вКарпати. Головна частина таких речень містить опорні слова (це прислівні речення), які відповідно до своїх лексико – семантичних властивостей (сильновалентні слова) потребують обов’язкового доповнення, з’ясування підрядною частиною. Без неї головні частини були б не закінчені ні за формальним складом, ні за змістом. Це означає, що між головними і підрядними частинами таких речень встановлюються з’ясувальні відношення, звідки і термін з’ясувальні речення. 1. Отже, для встановлення диференційних ознак цих речень важливо найперше встановити коло опорних слів, що потребують доповнення, з’ясування. Це слова певних лексико – семантичних груп (на їх виділенні зупинимось нижче), які в цілому можна визначити так: зі значенням мовлення, думки, почуття, оцінки, буття. Дома говорили, що Валерій удався в батька. Жаль, що я не дружив з голубами (Малишко). Враз Тимофій почув, як забряжчали ворота. Виявилось, що в бібліотеці цієї книжки немає. 2. Наступна диференційна ознака з’ясувальних речень – сполучники. Основний сполучник цих речень – щ. Однак використовуються й інші (як, щоб, ніби тощо). Помічено, що вид сполучника залежить від семантики ОС і комунікативної спрямованості речень. Тому доцільно на цій основі виділяти різновиди з’ясу вальних речень (ЗР.). Отже, є три різновиди ЗР: • із сполучниками сфери розповіді – розповідного характеру; • із сполучниками сфери волевиявлення – спонукального характеру; • із сполучниками чи сполучниковими словами сфери питальної мови – питального характеру. ЗР розповідного характеру Найпридатнішими для розповідної модальності є сполучник що (семантично неспеціалізований, нейтральний). Також використовуються сполучники як, мов, наче, ніби. Розглянемо, з яким колом опорних слів(ОС) він сполучається. Семантичні групи ОС у реченнях зі сполучником що: Слова зі значенням мови, повідомлення, передачі інф-ції: Слова зі значенням мислення, роздумів, знання, пам’яті: Слова зі значенням внутрішнього стану, почуття, враження Слова з оцінним значенням Слова зі значенням буття, виявлення ЗР спонукального характеру Це значення бажаності, повинності тощо (ірреальної модальності). Ці речення мають єдиний сполучник – щоб (+ б – частка, що вносить ірреальне значення). У ролі ОС тут використовуються спеціальні слова, які виражають значення спонукальної модальності – спонукання, бажаності, повинності. Їх можна згрупувати за значенням так: 1. Слова зі значенням спонукання ( прохання, поради, заклику, вимоги, розпорядження, наказу ): просити, упрохувати, закликати, пропонувати; пропозиція. 2. Слова зі значенням повинності: треба, слід, необхідно, гідний, заслуговувати, варто. 3. Слова зі значенням бажаності: хотіти, піти, бажати, мріяти, прагнути, турбуватися, старатися; важливо, головне, правильно, доцільно 4. Слова зі значенням небажаності - побоювання, небезпеки: боятися, лякатися, берегтися; страх ЗР питального характеру Вони виділялись і серед додаткових речень (логіко – граматична класифікація) і називались питально – відносними чи непрямо – питальними. Підрядна частина у таких реченнях приєднується при допомозі питальних засобів мови: • питальної частки чи ; • питальних займенників: хто, що, чий, який, котрий; • питальних прислівників займенникового характеру: де, куди, звідки, коли, як. Усі ЗР поділяються на: • розповідні ( що, як, наче, мов, ніби...) • спонукальні ( щоб, хай, нехай, аби, як би...) • питальні, непрямо – питальні ( питальні частки, займенники, прислівники). 48. Займенниково – співвідносні речення Усі речення цього типу характеризуються такими двома ознаками: 1) наявністю антецедента у головній частині як обов’язкового конструктивного елемента вказівного займенника або займенникового прислівника вказівної семантики; 2) підрядна частина цих речень називає зміст цього антецедента (у прислівних поширює зміст ОС), пор. Горе тому, хто зважиться іти через Сиваш, не знаючи бродів (О.Гонч.). Горе сміливцеві, який зважиться іти через Сиваш, не знаючи бродів. У першому реченні підрядна частина називає зміст займенника той, а в другому підрядна означальна частина поширює зміст опорного слова сміливець, конкретизуючи його. Подібне спостерігаємо і в реченнях: Буланого Наталка розмалювала так, що з Буланого він став муругий, як зебра (І. Багряний) і Буланого Наталка розмалювала смугами. Залежно від засобу зв’язку – сполучне слово чи сполучник – і змісту цих речень вони поділяються на ототожнені ( дивись перше речення ) та якісно – кількісні, які розрізняються такими рисами. Ототожнені. 1. Співвідносне слово і сполучне слово тотожної семантики ( той – хто, той – що, там – де та ін. ), вони утворюють кореляційний блок, який визначає семантико – синтаксичну структуру речення: той, хто...; там, де... 2. Коло антецедентів досить широке, ( не тільке вказівні, а й означальні, неозначені, заперечні займенники ), а сполучний засіб – тільки відповідний за семантикою відносний займенник: той – хто; щось – що; кожен – хто і т.п. Якісно – кількісні.1 . Сполучним засобом тут виступає сполучник (що, щоб, ніби...), і вся підрядна частина називає зміст антецедента (див. друге речення , у якому зміст антецедента так стає зрозумілим лише при прочитанні усієї підрядної частини, в той час як у першому реченні кореляційний блок тому – хто прогнозує зміст підрядної частини). 2. Коло співвідносних слів і сполучників однаково обмежені (так, такий - що, щоб, ніби...) Розглянемо ототожнені речення. За семантикою кореляційного блоку вони поділяються на : • предметно – ототожнені ( назва предметів ); • якісно ототожнені ( назва якості ); • просторово – ототожнені ( назва місця ). 49. Займенниково ототожнювальні Предметно – ототожнені речення Це речення, у яких антецедент і сполучне слово утворюють кореляційний блок, що вказує на один і той же предмет – особу чи неістоту: Він той, що греблі рве (Л. Українка). Той, хто опанує себе, може розраховувати на перемогу. У цих реченнях інваріантний антицедент – вказівний займенник той ( у всіх відмінкових і родових формах ), який субстантивується і вказує на : Антецедент той може набувати у реченні різної відмінкової форми і бути різним членом речення: • підметом: • присудком• додатком У ролі антецедента в головній частині можуть використовуватися інші розряди займенників чи прикметники, що прономіналізуються: • означальні займенники весь, кожен, всякий. Тут, на Вкраїні, є місце для кожного, хто хоче • неозначені займенники хтось, щось, дехто та ін. Вони побачили щось біле й велике, що стояло біля шафи й шепотіло • заперечні займенники ніхто, ніщо, жоден (рідше). З цим завданням не впорався жоден, хто не виконав перед цим усього комплексу завдань. • перший, останній, єдиний і под. П. Куліш був одним із перших, хто доходив до першоджерел. Єдине, на що вона спромоглася, була безпорадна усмішка. Якісно – ототожнені СПР Ототожнення антецедентів і відносних займенників, прислівників може бути не тільки предметним, а й якісним, тобто за ознакою якісною чим кількісною. У реченнях функціонують такі кореляційні блоки: Такий – який. Так – як. Стільки – скільки. Настільки – наскільки. Просторово – ототожнені СПР У логіко – граматичній класифікації та в сучасній спрощеній шкільній такі речення розглядаються серед обставинних місця, тобто як такі, що стосуються усієї головної частини ( розчленовані ). Однак, як вважають дослідники, у цих реченнях наявний кореляційний блок, але просторової семантики: Там – де. Туди – куди. Туди – звідки. Звідти – звідки. Там – де. 50. Якісно – кількісні СПР Це речення, у яких антецеденти так, такий, стільки, настільки та синонімічні з ними такою мірою, до того поєднуються із сполучниками що, щоб та гіпотетичними порівняльними ніби, мов, наче, немов, неначе і под. Ознаки цих речень: 1. Підрядна частина в цілому називає значення антецедента. 2. Підрядна частина завжди постпозитивна: [такий], ( що ....). Зміст підрядних частин залежить від сполучника, яким уводяться підрядні частини: 1) сполучник що; 2) сполучник щоб. 3) сполучники наче, ніби і под. 1. Речення із сполучником що. Вони мають значення міри і ступеня: Курява посіла на семінаристів, обліпила їм лице так, що вони не впізнавали один 2. Речення зі сполучником щоб – мають те саме значення, але зі значення ірреальності ( сполучник щоб ), зокрема бажаності:. Мама вміє ходити так тихо, щоб нікого не розбудити (мета...). 3. Речення зі сполучниками ніби, наче, мов. Схеми цих речень такі ж, як і зі сполучником що, але ірреальні сполучники вносять відповідне для них значення. 51. Загальна характеристика СПР розчленованого типу 1) Критерій розмежування речень розчленованої і нерозчленованої структури(характер відношення підрядної до головної, асем. спол., спол. слова (семантичні сполучники). 2) Диференційовані ознаки речень розчленованої структури (підрядний член пояснює головне в цілому, головна не передбачає вид підрядної, головна самостійна, сам. сполучники). Отже, підрядні члени розчленованих речень не мають опорних компонентів у головній частині(ОС чи займ. антицедентів) і пов'язуються із головною частиною за допомогою семантичних сполучників, що визначають загальне значення речення. Крім указаних ознак, цей поділ речень має ще деякі риси, що відрізняють такі речення від НС: ? важливість співвідношення видочасових і способових форм присудків (час., умов., ціл.) ? місце складових частин вільне і має не стильове, а граматичне значення. ? як показують наведені приклади речень розчленованого типу подібно до обставин у ПР виконують роль обставинних поширювачів. У шкільній класифікації більшість видів СПР розчленованого типу називається обставинними. Бєлошапкова пропонує термін детермінантні, чернівецькі автори останнім часом також дотримуються цього погляду. Серед детермінантних у структурно-семантичній класифікації виділяють такі розряди: - речення зі значенням зумовленості (умовні, причинові, допустові, мети, наслідку); - речення з часовими відношеннями; - речення з порівняльними відношеннями; - речення із зіставними відношеннями. 52. СПР зі значенням зумовленості Ці речення об'єднуються в одну групу на основі спільної ознаки: у них називається 2 ситуації, що залежать одна від одної, одне слово, вони мають значення зумовленості. Зумовленість буває кількох видів: а) Спрямована від зумовленого (головного члена) до зумовлюючого (підрядного члена) — причинові, умовні, допустові речення — стимулююча. б) Від зумовлюючого (підрядного члена) до зумовленого (головного члена) — наслідкові речення — результативна. в) Стимул водночас є наслідком — цільові речення. Отже, у групу реченння зумовленості об'єднують: - умовні; - причинові; - допустові; - мети; СПР умовні Це такі речення, що виражають пряму обумовленість: у підрядній частині йдеться про ту ситуацію, що повинна викликати певрі наслідки у головній частині. Якщо кохаєш, — знайдеш без адрес оцю хатину за морями снігу Умовність може бути тільки гіпотетичною (ірреальною) або потенційною (можливою). Для умовних речень диференційованими ознаками є: - сполучники диференційовані (якщо, коли, як, якже, раз); недиференційовані (якби, коли б, аби, хай би); різновиди умовних СПР: 1) індикативної модальності (дійсний спосіб); 2) індикативної модальності з певним умовним значенням; 3)ірреальної модальності. 1.Підрядні частини таких речень повідомляють про явища, що можливі в минулому, теперішньому або майбутньому часі. У таких реченнях в обох частинах використовуються форми дійсн. способу. Основний сполучнийковий засіб — якщо: 2. Умовне речення з невласне-умовним значенням. Ці речення мають ті ж сполучники, що й попередні, але їх умовне значення послаблюється або й втрачається, натомість виникає наслідково-причиновий чи допустовий відтінок. 3. Речення ірреальної модальності — це такі СПР, у яких нереальна умовність виражена засобами умовних сполучників СПР причини У цих реченях також виражається пряма зумовленість. Але якщо в умовних вона не може чи не викликає невних наслідків у головній частині (зумовленість потенційна або гіпотетична), то у причинових вона приводить до реальних наслідків: Модальність тут іншого типу: не залежить від підрядниих частини (реальна). Сполучники: 1) недиференційовані: бо, тому що, оскільки, адже 2) диференційовані: через те що, завдяки тому що, на підставі того що, Виділяють такі семантичні різновиди причинових речень: - з власне причиновим значенням використовується обидва - з невласне причиновим значенням види сполучників Речення з власне-причиновим значенням Інваріантна модель: із сполучником бо. Речення з невласне-причиновим значенням Інваріантна модель: сполучник бо У таких реченнях можлива перестановка частин (це диф. ознака). Основне значення таких речень — обґрунтування пояснення, підстава. 53. СПР допустові На відміну від умовних та причинових, у допустових виражаєтсья зворотна зумовленість: у підрядній частині повідомляється про підставу чи умову, всупереч якій відбувається дія головної частини. Виділяють два різнвоиди допустових речень: — власне-допустові; — невласне-допустові. 1. Власне-допустові: у головній частині йдеться про явище, здійснене всупереч повідомленню підрядної частини. Хоча була північ, спати не хотілось. Такі речення оформлюються з допомогою недиференційованих сполучників: хоч (хоча), хай — утворює типову модель; диференційовані: незважаючи на те що, дарма що, незалежно від того що, всупереч тому що — мають власне допоміжне значення; нехай (хай) (знач, припущення): 2. Невласне-допустові: крім допустового, є й інше значення: зіставне, узагальнене, розділове, умовне. Сполучники ті ж недиференційовані: хоч, хай, хоч би. СПР мети Такі речення виражають пряму обумовленість: у підрядній частині повідомляється про бажаний наслідок того, про що йдеться у головній частині. Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу Отже, ці речення пов'язані семантично із причиновими (бо хотіла віднайти), умовними (якщо втечеш... віднайдеш...), в яких також виражається пряма зумовленість.Однак на відміну від причинових та умовних, у реченнях мети подія 1) можлива лише в результаті цілеспрямованої дії; 2) така подія нереальна, а потенційна, пердбачувана. Власне-цільові СПР: у головній частині таких речень виступають слова (здебільшого присудки), зі значенням цілеспрямованого руху чи подій, акції (втекла, зробив). Основний засіб зв'язку – сполучник щоб (див. приклади вище). Місце підрядної частини вільне, постпозиція найтиповіша. Щоб утворює основну модель. Похідні: для того щоб, затим щоб, з тим щоб; аби, частка нехай (хай) Невласне-цільові. Бєлошапкова називає їх реченнями антимети, чернівецькі автори – несправжньої мети. Такі речення мають своєрідну семантику складових частин: СПР наслідкові У таких речення виражається пряма результативна зумовленість, але вона, на відміну від цільових, реальна, а не гіпотетична. Тому у ГЧ — присудок має форми дійсного способу, (ідикатива). Сполучний засіб – нерозчленований сполучник так що. Такі речення бідні на видозміни, мають постійний порядок підрядних частин. Зрідка використовується частка аж.
54. Речення часу. Тут виражаються різні види зовнішнього зв’язку двох явищ, які здійснюються в одному і тому ж часовому плані або в таких часових планах, які йдуть один за одним (теперішній, минулий). Основними виразниками часових відносин є сполучники: з недиференційованим часовим значенням (коли, як), з диференційованим значенням (решта). а) Речення зі сполучниками недиференційованого значення. Сполучники коли, як вносять у речення загального значення співвіднесеності двох явищ у часі, невизначаючи характеру тієї співвіднесеності. Конкретизація часового відношення – одночасність чи слідування здійснюється формами дієслів і лексично: б) Речення зі сполучниками диференційовних значень. До даного типу відносяться речення з такими сполучниками, кожен з яких виражає певний вид часових відношень. Розрізняються речення гнучкої і негнучкої структури. 1. Речення гнучкої структури. Сполучники з обмежуваним значенням і без нього. Речення із сполучниками без обмежуваного значення бувають двох типів: а) речення слідування; б) речення передування. Речення слідування: після того як, як тільки, ледве, лише, тільки. Речення передування: до того як, перед тим як, перш ніж. Речення із сполучниками обмежуваного значення бувають трьох видів: а) одночасовості (поки, доки); б) передування (до того часу як); в) слідування (до того часу як). 2. Речення негнучкої структури. Тут часове значення ускладнюється експресивними значеннями раптовості, підкресленої швидкості та інтенсивності одного з явищ, зіствлюваних у часі. а) Речення із сполучником як (за формою близький до частки). частини). б) Речення із сполучником як раптом.
55. Порівняльні речення У цих реченнях виражаються власне характеризуючі відношення, засновані на асоціативному зв’язку між двома явищами: характер явища головної частини розкривається при допомозі встановлення подібності з іншим явищем, названим у підрядній частині. Молодиці цокотіли, як птиці на дереві Виразниками асоціативного зв’язку є порівняльні сполучники – конститутивний елемент цих речень. За своїми модальними властивостями порівняльні сполучники діляться на дві групи: 1) як, подібно до того як, так само як; 2) ніби, наче, немовби. Відповідно виділяється дві групи порівняльних речень: - у реченнях першої групи модальність підрядної частини реальна чи гіпотетична безпосередньо визначається її формою, сполучники її не змінюють. Він говорив просто й переконливо, як колись у школі пояснював урок учням. - у реченнях другої групи модальність підрядної частини визначається сполучником, який надає їй значення гіпотетичності, характеризуючи явище як можливе або уявлюване, не можливе. Після дощу стало свіжо, ніби вся земля раптом умилась. Особливий симантичний різновид речень із цими сполучниками чкладають речення з порівняльно-умовним значенням. У них виражається порівняння реально існуючого явища, названого у головній частині, з тим, яким воно могло б бути при наявності передбачуваної умови, названої в підрядній частині. Обличчя його було спокійне, ніби він сидів у кімнаті один. На вилиці в нього виднілась подряпина, ніби по ній провели терткою. Для порівняльних речень характерна часткова спільність семантичного наповнення частин: адже тут йдеться про явища об’єктивно подібні чи в якомусь відношенні суб’єктивно обмежувані. Нормою є відсутність повтору у другій частині слів спільних з першою. - відсутність підмета у підрядній частині. Хмари були нерухомі, ніби зачепилися за верхівки дерев - відсутність присудка у підрядній частині. Вітер, пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині, як мати дитячу голову (М. Коцюбинський). Це неповні підрядні норівняльні речення. Їх не слід змішувати з порівняльним зворотом (із сполучниками як, мов, немов, наче, ніби). Неповне речення завжди має у своєму складі підмет або присудок. Порівняльний зворот, образно характеризуючи предмет (явище), ознаки предмета чи його дію (стан) за допомогою порівняння або зіставлення з предметом чи його ознакою, дією або станом, може виступати в реченні тільки в ролі другорядного члена. Порівняльні речення мають гнучку структуру, порядок частин зв’язаний із активним членуванням, оскільки підрядна частина більш значима, то вона частіше постпозитивна. У випадку її препозиції головна частина вводиться часткою так. 56. СПР проміжного типу. Межа між нерозчленованими і розчленованими реченнями не завжди чітка. Однак найяскравіше це проявляється в компаративних і відносно-поширювальних (супровідних) реченнях. Компаративні СПР Бєлошапкова розглядає речення зі сполучником ніж, підрядна частина яких пояснює компаратив у головній, серед нерозчленованих. Речення ж зі сполучниками чим – тим, хоч вони теж прикомпаратині, - серед розчленованих. Чернівецькі синтаксисти: оскільки обидва типи речень мають опорний компонент – компаратив і мають також ознаки розчленованих речень – сполучники ніж, чим-тим їх слід розглядати серед речень проміжного типу будови. Ці речення поділяються на два види: - однокомпаративні; - двокомпаративні. Однокомпаративні: форма вищого ступеня вживається тільки в головній частині. Вночі собор ніби ще величавіший, ніж це здається вдень (О. Гончар). Підрядна частина може пояснювати: а) прислівник б) прислівник із дієсловом в) прикметник г) слова, що лексично виражають значення компаратива Двокомпаративні: форми вищого ступеня вживаються в обох частинах – головній і підрядній. Ці речення також виражають зіставлювальні відношення, але особливі – з фіксацією пропорційного наростання чи послаблення ознаки. Сполучний засіб – парний сполучник чим-тим, який має симетричне розташування – напочатку кожної частини. Підрядна – препозитивна, в обох частинах – прислівники. а) вищого ступеня б) прислівники і прикметники в) рідше: прикметники в обох частинах: г) лексично Відносно репродуктивні речення (супровідні). Головна частина цих речень досить самостійна, а підрядна – формально залежить від неї і поширює її з погляду наслідку, оцінки, принагідних зауважень. Засіб зв’язку – сполучне слово що, яке вміщує увесь зміст головної частини. Такі речення у підряній частині виражають додаткове повідомлення щодо змісту головної частини. Звідси й термін супровідні, приєднувальні (Волох), пояснювальні (Кулик). У головній частині нема ніяких граматичних показників, котрі б указували на необхідність підрядної частини. Це ознака розчленованих речень, а сполучний засіб – ознака нерозчленованих. Інваріантна форма парадигми цих речень – конструкції з сполучним словом що. 58. Складні синтаксичні конструкції Предикативні частини складних речень, які складаються з трьох та більше простих, можуть бути поєднані різнотипними граматичними зв'язками: сурядним і підрядним, сполучниковим і безсполучниковим. Такі речення називаються складними синтаксичними конструкціями. Можливі різні варіанти таких поєднань. У складному реченні може співіснувати безсполучниковий і сурядний сполучниковий зв'язки. Причому за допомогою сполучника сурядності приєднується, як правило, остання частина, що надає всьому реченню характеру завершеності: Вітрило напнулось, хвиля загомоніла, і човен помчав прудко (І. Драч). А в реченні Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий, і пахне чебрецем, і листя де-не-де, кружляючи, лягає під дерева (Л. Тендюк) повторюваний сполучник створює враження незавершеності. Сурядним зв'язком можуть об'єднуватися як окремі синтаксичні блоки складнопідрядні речення одне з одним або з незалежними реченнями — таким чином виникають складні речення із сурядністю й підрядністю. Сурядним зв'язком об'єднується складнопідрядне речен¬ня з незалежним і навпаки: Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч удень була нестерпна спека (О. Гончар). Серце в нього щеміло, немов хто стискав його в жмені, однак він не міг спинити бажання хоч раз у житті зазнати того щастя (М. Коцюбинський). Може бути й кілька таких синтаксичних блоків, об'єдна¬них сурядним зв'язком: Хтось нараяв їй писати у військкомат, і вона написала, й через два тижні надійшло їй пояснен¬ня, що податки з неї стягнено неправильно, оскільки вона солдатська жона і солдатська мати і має право на пільги, й що військкомат поклопочеться за неї (Ю. Мушкетик). Тут перша й друга частини — незалежні речення, до них приєднано складнопідрядне речення з однорідною й послідовною підрядністю. Сурядним зв'язком об'єднуються між собою складнопід¬рядні речення: Як швидко минають дні, коли в людини є хліб і вода, і як повільно течуть вони, коли немає ні ковтка води (С. Скляренко). Тут два складнопідрядні речення з підрядни¬ми умови поєднані між собою сполучником сурядності і. У реченні Недарма деякі люди життя своє присвячують, щоб ви¬будувати й дослідити своє генеалогічне дерево, бо людина — єди¬на істота, яка має відчуття історії, і коли відчуття в ній зга¬сає, вона морально дичавіє (Вал. Шевчук) перший із таких блоків являє собою складнопідрядне речення з послідовною підрядністю, другий — складнопідрядне з підрядним умови, яке стоїть перед головним реченням. Безсполучниковим зв'язком як окремі синтаксичні блоки можуть об'єднуватися складнопідрядні речення одне з одним або з незалежними реченнями — таким чином ви¬никають складні речення з безсполучниковим зв'язком і підрядністю. Безсполучниковим зв'язком об'єднуються складнопідряд¬не речення з незалежним і навпаки, причому між дими блока¬ми можуть бути відношення як рівноправності, так і нерівно¬правності: Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відби¬вається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька (В. Сухомлинський). Як мала у тебе сила, то з гуртом єднайся ти: вкупі більше зробиш діла, швидше дійдеш до мети. Щастя дурно не дається: тільки той його придбає, хто за його в бої б'ється (3 тв. Б. Грінченка). Безсполучниковим зв'язком об'єднуються між собою складнопідрядні речення — то як рівноправні: Хто визволяєть¬ся сам, той буде вільний, хто визволить кого, в неволю візьме (Леся Українка). Не може кермувати той людьми, хто сам не бачить шляху із пітьми, не може дати волю той народу, хто душу закував у темноту (Д. Павличко). Щоб шанувати, треба мати талант; щоб заздрити, таланту не треба (Григір Тютюнник), — то як нерівноправні: Невдача мовби примирила нас з тими, від кого ми досі уперто намагалися відірватись: беремося тепер спільно обмірковувати становище, в яке тут разом потрапили (О. Гончар). В одному реченні може співіснувати сполучниковий І безсполучниковий, сурядний і підрядний зв'язки, наприклад: я подумав: як то добре отако вірити в когось, поклас¬тися на когось, але все те до пори, бо надходить час, і ти мусиш узяти на себе всю відповідальність не тільки за власне життя, а й за життя інших, близьких, а часом і не близьких людей та справи (Ю. Мушкетик). Тут перше і друге речення поєднані безсполучниковим зв'язком, третє приєднане до другого за допомогою сполучника сурядності але, четверте й п'яте, які разом становлять синтаксичний блок — їх поєднує сполучник , приєднані до попередньої частини за до¬помогою сполучника підрядності бо. У реченні Але землю вкриває асфальт і бетон, небо затягується димами і ревом моторів, і кудись шалено, в метушливій тривозі летить жит¬тя, засмоктує і не залишає тієї чистої години для душі, коли можна замислитись над собою і подумати про головне (Є. Сверстюк) перша і друга частини пов'язані безсполучниковим зв'язком, третя приєднана сурядним, четверта — підрядним. 59. Безсполучникове речення – це таке СР, частини, якого поєднуються при допомозі інтонації. Питання статусу БСР у сучасному синтаксисі залишається проблематичним. Причина цього у недостатній вивченості, а також у тому, що частина БСР співвідносна із сполучниковими — складносурядними (Правдиве слово існуватиме вічно, а брехня — всього одну хвилинку) або складнопідрядними (Я знаю: мова мамина — свята... або Я знаю, що...), інша ж частина — специфічні конструкції, не співвідносні із сполучниковими відповідниками. 1. БСР—це речення з пропущеними сполучниками, тобто є безполучникові ССР і безсполучникові СПР. Це традиційна точка зору, що йде з минулого (Ломоносов, Шахматов, Пєшковський, Вихованець). Відповідно, терміни: безсполучникове ССР, безсполучникове СПР. 2. БСР— окремий тип складних речень, вони мають власну форму, синтаксичне значення і специфічні різновиди синтаксичного зв'язку (М. Поспєлов, С. І. Дорошенко). 3. БСР — це текстові одиниці. Така точка зору пропонується в РГ — 80 (це поєднання простих речень, з певних комунікативних міркувань об'єднаних інтонацією в окрему одиницю, подібну до складного речення Подібної точки зору дотримуються чернівецькі синтаксисти: БСР — це комунікати, тобто такі поєднання простих речень, які не мають системного виміру (вони існують лише в мовленні). БСР — і мовна, і текстова одиниця. Це одиниця перехідного типу, як вважає А.П. ЗаБСР — речення різної природи, одні з них не мають відповідників серед сполучникових речень, інші мають, одні співвідносні із складносурядними реченнями, інші — із складнопідрядними. Тому традиційно говорять про безсполучникові речення з однотипними і різнотипними частинами. Однотипні бувають відкритої і закритої структури. За характором відношень: — єднальні; — перелічувальні; — зіставні; — протиставні. Різнотипні речення мають лише закриту структуру. За характером відношень: — умовні; — часові; — причинові; — наслідкові; — пояснювальні; — з'ясувальні. гнітко, з цим доцільно погодитись і розглядати БСР — усе-таки як окремий тип СР.
60. БСР з однотипними частинами. Це речення однорідного складу, що характеризуються перелічувальною чи зіставно-протиставною інтонацією, за допомогою якої об'єднуються в ціле їхні предикативні частини. За своєю будовою і значенням ці речення дуже близькі до ССР, співвідносні з ними. Серед них за семантикою виділяють 2 різновиди: — єднально-перелічувальні; — зіставно-протиставні. 1.Єднально-перелічувальні. - речення, які виражають одночасність перелічувальних явищ; - речення, які виражають часову послідовність дій, явищ. Речення першого виду мають однотипні форми дієслів-присудків у предикативних частинах та перелічувальну інтонацію. Це речення відкритої структури, кількість частин необмежена, залежить від вичерпності опису (на думку мовця). Інтонація однотипна: у кінці частин підвищується, в останній — понижується. Речення другого виду виражають часову послідовність подій, явищ. Дієслова-присудки в них доконаного виду, події відбуваються в певному порядку, тому сталий порядок частин. Інтонація також перелічувальна. Для підкреслення часової послідовності в предикативних частинах можуть вживатися прислівники відповідної семантики. 2.Зіставно-протиставні. Це речення закритої структури, мають лише 2 частини. Зміст цих речень: зіставлення або протиставлення явищ, які відрізняються одне від одного. Інтонація: Інші засоби вираження зіставності: - лексичний склад - структурний паралелізм (однотипність порівняльних слів у частинах). Зіставні мають такі ознаки: 1) паралелізм структури; 2) асоціативний зв'язок слів в обох частинах ( див. приклад, наведений вище). Протиставні: у них об'єднуються частини контрастного змісту,ознаки цих речень: 1) паралелізм структури; 2) антонімічні зв'язки слів. 61. БСР з різнотипними частинами Це речення неоднорідного складу, предикативні частини яких поєднуються в одне ціле зумовленою та пояснювальною інтонацією, а також такими засобами: - порядок частин; - співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків; - типізовані спеціалізовані лексичні елементи. Речення з різнотипними частинами семантично неоднорідні, одна з предикативних частин підпорядкована іншій. Тому ці речення співідносні із СПР. Структурно це речення закритої структури: складаються лише з двох частин, не допускаючи свого поширення наступними частинами. БСР цього типу мають бідніші можливості для вираження відношень підрядності, однак вони є (зумовленість, умовність, час 1. Речення, одна з частин яких має часове значення. — зі значенням одночасності: Гаї шумлять — я слухаю — зі значенням наступності: Натиснеш — загоряється щось на зразок стоп-сигналу (Часопис). 2. Речення умовного значення. Пр.: Не навчив батько — не навчить і дядько (народна творчість). 3. Причинові відношення. Друга частина розкриває причину дії у першій. Молодий тоді був я: все мені кидалось в очі (П.Мирний). 4. Наслідкові: у другій частині — наслідок. Близькі до попередніх, інтонація подібна. 5. Пояснювальні: у них друга , пояснююча частина, розгортає, уточнює, коментує або доповнює першу частину. Розглянемо їх. - Розгортаючі з'ясувального характеру. - Уточнюючі (можна вставити а саме). - Коментуючі. - Доповнюючі. Окремо виділяють порівняльні БСР. Пр.: Погляне — холодною водою обіллє (Марко Вовчок). Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина) 62..Розповідь особи, яка відсутня, проголошена кимось фраза, а також те, що подумав розповідач, називається чужою мовою. Пряма мова- це точно передане чуже мовлення, що передається від особи розповідача, того, хто подумав, написав, з дотриманням інтонації живого спілкування: Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, після неї, або розривати її: Слова автора вказують на особу, чиє мовлення передається. Разом з тим слова автора можуть передавати реакцію мовця на якийсь факт чи подію, або його психічний стан. ДІАЛОГ Пряма мова може передаватися у формі діалогу. Діалог- це розмова між двома особами. Різновидом її може бути полілог- розмова кількох осіб. Слова кожного учасника діалога називаються реплікою. Напр.: НЕПРЯМА МОВА Для передачі чужого мовлення використовується також непряма мова. Непряма мова не зберігає особливостей чужого мовлення, а передає лише основний зміст повідомлення. У непрямій мові не зберігаються особливості живого спілкування- звертання, вигуки, модальні частки, наказовий спосіб дієслова-присудка, оклична або питальна інтонація. Непряма мова передається складнопідрядним реченням, у якому головне речення передає слова автора, а підрядне передає чуже мовлення (і своє власне) як непряму мову. ЦИТАТА Цитата - це точний, дослівний уривок з якого-небудь тексту. Цитата використовується для підтвердження або пояснення власних думок чи отстоювання суперечливих наукових положень. Цитата супроводжується вказівкою на її джерело. Є різні способи цитування- у формі прямої і непрямої мови. Цитата у формі прямої мови вводиться словами автора. Напр., "Володимир Ілліч Ленін колись сказав: "Треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися". Цитата у формі непрямої мови вводиться як підрядне речення. Це може бути закінчений невеличкий текст чи речення або частина речення (За словами О.С.Мельничука, "основною одиницею мовлення в усіх мовах є речення"). У складне речення цитата вставляється словами автора або за допомогою вставних слів, що виражають належність думки.
