Суббота
18.11.2017
02:06
Приветствую Вас Гость
RSS
 
Юлія Починок
Главная Регистрация Вход
Каталог статей »
Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [33]

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 215

Главная » Статьи » Мои статьи

Дещо із творчого портрету
*****

Прохолодний вітер. Спека.
Волосся обпікає своїм дотиком
тіло.
У очах прісного кохання
сльоза.
Пожовклий листок паперу 
встеляє мені дорогу у нікуди.
Чи повернуся я знову?
Мабуть, ні!
Але я назавжди запам’ятаю
 сьогоднішній день.
Він подарував мені сувій чорних
і білих ниток:
кохання і зради, добра і зла.
Я дивлюся крізь призму свічада і не
бачу свого відображення.
Натомість спостерігаю в нім
твої порухи.
Чому до мене знову завітала журба?
Чому мої вії-крила загородили од мене
сонце
і запросили у лабіринти пітьми.
Моя душа летить у вирій,
вона прагне відпочити,
але і там не знаходить
спокою.
Чому смуток оселився в мені?..
 І лише тиша знає відповідь.
  2007р.



*****
Я храм душі своєї збережу,
Зацькований і гнаний у віках,
Він прописом постане на вінках,
Той храм безбожності в словах.

Я храм душі своєї збережу,
І не віддам в полон душі твоєї,
Що рвалася крізь марево віолончелі,
Я храм душі своєї збережу. 
  2007р.
*****

Духмяна просинь, неба голубінь,
Мені незвідана допіру осінь,
Озвались клекотом привітним журавлів,
І ластівок співання стоголосе.

Наснилась мені в мареві п’янкім
Незнана і не вистраждана досі,
Блакитна просинь у очах твоїх
І ніжний дотик до мого волосся.
  2007р.

*****

Мої слова ти в серці збережи,
Згадай усе в тривожну ніч без сну,
Як на траві збирали ми росу,
Й вдихали присмак ночі на світанні.

Ми між краплинками дощу 
Тоді блукали в ніч кохання
Чому – не знаю мить цю бережу, -
Коли веселкою ми по житті ступали.
  2007р.


*****

Акварель буденного життя
закручує голову,
В повітрі – гіркий присмак кави.
Я – на балконі,
Спостерігаю як вирує життя.
Не бачу в цьому нічого дивовижного…
Це банальна проза…
Закінчую. Крапка.
  2007р. 

*****

Вогняний дракон сонця
Заглядає у моє вікно,
Душа розбита об скелі кохання,
Мрійник перестав бути собою,
А поет – писати вірші.
Що трапилося?
Невже так подіяла капсула часу?
Не знаю. Не хочу знати.
Це моє життя.
  2007р.

*****

Від вуличного запаху 
паморочиться у голові,
Мені хочеться летіти у вир 
нових емоцій та бажань,
Але скрізь я зустрічаю лише
 голих плазунів,
Котрі шукають чогось нового.
Я теж почала шукати.
Мені це подобається.
Я перевтілююсь.
  2007р.

*****

Я знаю: тут тхне зрадою,
І це для мене нестерпно.
Я знаю: тут вбивають,
Міняють, шукають щось нове,
Хоча старе набагато краще.
Оточення змінилось…
Я знаю – це ненадовго…
Наші люди не вміють мовчати –
Вони брешуть.
Тут п’ють і сваряться матом,
Проклинають сусідів і 
заздрять рідним.
Але чомусь я їх люблю, -
Тут – найкраще!


*****

Сього дні я хочу сказати «дякую»
тим, хто зрозумів
хоч одне моє слово,
хто вловив хоч одну крилату думку,
що так часто виривалась із моєї душі.
Дякую тим, хто слухав мене
і голубив своєю увагою
як маленького котика.
Дякую тим, хто відпускав мене
з Богом після кожного уроку
і не давав мовчки всидіти на перерві.
Спасибі тим, хто бачив в мені щось світле
і підтримував мої навіжені ідеї,
Хто не вважав мене тупою,
хоча інколи таке казав.
Хто провів зі мною багато днів,
і не шкодує про це.
Хто інколи сприймав мене серйозно,
Зумів підтримати, коли мені було погано.
Хто годував мене в банальній столовці,
але робив це щиро.
Хто вперше не пошкодував для мене
незначну суму грошей.
Хто любив мене багато років, 
але вміло приховував свої
почуття.
Хто пройшов зі мною під рушниками
із благословення батьків.
Кого я уже не бачила ціле літо
і, на жаль, не побачу 1 вересня,
але так прагну зустрічі.
Хто робить на разі моє життя
щасливим… 
Дякую тим, хто любить мене
і кого люблю я…
  2007р.


*****

У душі порожнеча.
Краплини дощу стікають по тілу,
Як по вітрині нового супермаркету.
Я втратила гідність.
Мені соромно.
Я хочу провалитися крізь землю,
Щоб більше ніколи не побачити
Того, хто це зробив.
  2007р.
*****

Осінній листок серед літа,
Це як закинутий у море човен,
Він один, і більше нікого навколо.
Все решта сіре та одноманітне.
Я більше не можу так жити,
Я не хочу відчувати себе білою вороною,
Але я знаю, що ніколи не стану
Такою, як всі, -
Я – особистість.
  2007р.

*****

Я намалюю тобі метелика, -
Любове моя!
Я прийду до тебе у сні, -
Любове моя!
Я стану кращою, -
Любове моя!
Ти не помітиш моїх невдач, -
Любове моя!
Я стану білим корабликом,
Що купатиметься у твоєму морі, -
Любове моя!
Ти ж так хотіла цього!
Повернись!
  2007р.


*****

Якби я була сніжинкою,
Я б розтанула на твоїх долонях.
Якби я була деревом,
Я б оберігала тебе від спеки.
Якби я була голубкою, 
Я б воркувала лише для тебе.
Якби я була ластівкою,
Я б забрала тебе у далечінь.
Якби я була зозулею,
Я б накувала тобі довгі роки життя.
Якби я була водою,
Я б текла у твоєму фонтані вічності,
а мої веселкові краплинки
танцювали б із вітром танго.
  2007р.


*****

Ти пам’ятаєш той найперший раз,
Коли на твої плечі, губи, на долоні
Падав перший сніг,-
Як і сьогодні.
Тоді ти зустрів мене вперше…
А тепер тікаєш,
Щоб час тебе не наздогнав
І не повернув у ту щасливу мить, -
Найщасливішу у твоєму житті.
Тобі страшно…
Сльози, мов перли
Стікають на морозі сніжинками.
Хай спиниться час,
Зникнуть годинники,
Нам їх не треба.
Тільки клаптик неба,
Наш перший сніг
Й трошки містики…
Нам треба відстані,
А потім крок,
Згодом – біг,
Ми тікаєм в обійми ілюзії,
Доки не спаде остання сніжинка
з наших долонь.
  2007р.

*****

Від кохання до тебе заплющую очі,
та бачу тебе у кожному своєму сні.
Теплота твого серця в змозі розтопити
кригу у моїй душі.
Подивившись у твої очі я забуваю
про всі свої образи. 
Твоя лагідна усмішка розсіює усі сумніви,
які були досі.
Тільки з тобою я не сама,
Тільки ти можеш врятувати мене
від самої себе.
Твоя мужність – сила могутнього лева,
який опікується своєю левицею 
у величній пустелі Сахарі.
  2007р.


*****

Не треба зі мною вітатись, -
Я давно вже тебе не знаю.
Спробуй іншій дурепі вказати,
Що робити і як на світі жити.
Ти мені пахнеш підлою зрадою
І ще чимось дуже огидним.
Тож сиди у своєму куточку 
І не згадуй про мене «рідний».
Не твоя я вже більше, повір.
Може хтось вже тепер і любить
Твою вмілу відсутність любові?!
Тішся собі тим надалі,
Лиш на мене не розраховуй.
Я тебе обійду стороною,
Не протягну до тебе руку,
Твою хитрість назву талантом,
А тебе – нікчемним мігрантом.
  2007р.

*****

Пожовкла троянда, мов пережиток минулих літ,
подарована іншим,
знов нагадає мені про тебе.
Про першу в моєму житті троянду,
Котру я засушила і довго-довго зберігала
в оселі своєї душі.
ЇЇ вже давно немає,
Але вона завжди зберігатиметься в моїй
пам’яті,
як перший пуп’янок мого нерозквітлого кохання.
Я знову сама…
Літній дощик грайливо стукотить у моє віконце.
У свічаді днів я помічаю порожнечу.
Тебе тут немає, але ти завжди поруч.
Я це знаю.
Пам’ятаєш, я колись писала тобі дурні 
листи про троянди,
про те, що ти повинен відповідати
за тих, кого приручив…
Для чого все це?..
Капсула часу все розставила на свої місця.
Скоро вже не буде кому перевернути клепсидру,
аби знову розпочати відлік.
Забудь про це.
Ти вже, мабуть, давно викинув ті листи
 і спалив мої фотографії.
Вони тепер зайві у твоєму фотоальбомі.
Там уже інші обличчя. 
Незадоволені та бридкі.
Але після завтра знову все зміниться.
Там уже будуть нові обличчя…
Та єдине, що залишається незмінним –
це твоє серце, 
у якому назавжди я залишила свій слід.
  2007р.


*****

Сонячні промінчики цілують мої долоні.
 Таки справді йду назустріч сонцю.
 Не хочу обертатися. 
Не хочу відчувати залежність від часу.
Хочу жити вільно, але не можу.
Скрізь відчуваю твою присутність:
у подиху квітки, у морозному повітрі,
поміж крапельками дощу…
Мене це лякає. 
Не знаю куди мені тікати.
Скрізь ти.
Хочу відчувати твій дотик серцем,
але розум боронить.
і лише стара фотографія нагадує мені
про твоє існування.
  2007р.


*****

Похмурий день, як свічадо моєї душі.
Не знаю чому, але сьогодні навіть квіти
зі мною розмовляють.
У їхніх очах немає зіниць,
але є щось неймовірно жагуче, тривке.
Вони дають життя і забирають,
а повітря перетворюється на попіл.
Дивовижно! Чому про це пишу?!
Можливо тому, що цього ще досі ніхто не помітив.
  2007р.

*****

Колись мені здавалося, що життя –
це щось приємне,
а тепер розумію, що жити важко.
Чому так швидко змінила свою думку? 
Мабуть тому, що час швидкоплинний.
Досі не знайшла відповіді на багато запитань,
котрі так і снують павутину моїх сумнівів.
Можливо переді мною відкриється завіса
нового театру,
де знову гратиму головну роль?!.
Але це вже буде інший театр,
інші ляльки. 
Сподіваюся він буде справді довершеним
і перетворить моє життя на казку.
  2007р.

*****

Мамо! Ти будеш такою незмінною,
хоча зміниться все навколо.
Ти станеш хмаринкою невловимою
І хапатимеш сніг у долоні.
Ти літатимеш у мріях птахою,
Купатимешся кефаллю у щасті,
Ти будеш трішечки дитиною, 
байдуже що там у паспорті…
Ти маєш свідоцтво юності!
Хай оцінить це той,
Хто незрячим став.
Для тебе буяє зеленню усе
Довкола мрійника:
І небо вітає зорями, 
І вміло підморгують сутінки…
Квиток у мрію, броньований, 
Надсилай у білім конверті.
Чекай на приречену зустріч,
Готуйся до цього відверто.
Дочка твоя буде радіти,
За тебе мамо, я ж вперта.
Знайдемо твоє щастя,
Воно тобі усміхнеться
Й на чорному килимі спогадів,
Світлою радістю вмить озветься.
  2007р.


*****

Остання краплина вина залишилася 
У моїй порожній чаші.
А колись вона була переповненою.
Я підросла.
Але ще не доросла!
Я просто одержала квиток у юність.
Моє дитинство закрило переді мною двері.
Я залишилася сама,
Наодинці із новими враженнями.
Поруч немає тих друзів,
Що були досі,
А нові не з’явилися.
Я нічого не бачу.
Сумую.
Мені погано.
Нікого немає.
Останню краплю мені доведеться
Випити на самоті.
Це так незвично.
Страшно.
Порожнеча…
  2007р.


*****

Я більше не хочу повертатися 
У безглуздий світ моїх мрій.
Хочу зникнути кудись,
А потім знову з’явитися,
Як невимушений жарт,
Що часом зринає із уст маестро.
Струни моєї скрипки
Уже давно перебувають у стані 
розладу,
а душа все ще прагне
співати.
Густий клубок повітря у горлі
Заважає написати мені новий роман.
Повість мого життя вже закінчилась.
Починається щось більше.
Зникаю.
Все.
  2007р.

*****

Ти, як лушпиння з улюбленої мандаринки,
Зажди пирскаєш в очі чимось неприємним
І пекучим.
Іноді мені хочеться викинути це лушпиння
Разом із мандаринкою,
Аби не робити собі боляче,
Але чомусь терплю, не можу цього зробити.
Тебе теж не можу викинути із свого життя.
Ти переслідуєш мене своїми дзвінками,
Навіть їхньою відсутністю.
Але я вдячна тобі, бо лише ти
Змусив мене мріяти і розповів мені,
Що таке справжнє сподівання,
Коли його немає.
  2008р.

*****

Інколи здається, що час вічний, незмінний,
Як Ейфелева вежа в Парижі,
Але це не так.
Минають роки, ми змінюємося,
Все довкола нас теж змінюється,
Немов стрілки годинника на циферблаті.
Я показую години, а ти секунди.
Мені важко щось змінити у своєму житті,
А тобі й зусиль особливих прикладати не потрібно.
Ти женеш час уперед.
*****

Думаєш виграти в просторі надії мить щастя,
Але знову помиляєшся, там немає для тебе щастя,
Воно позаду тебе чекає поки знову його
Наздоженеш і підеш далі.
Тому й не можуть зустрітися стрілки,
Зійдуться лише на мить, а далі знову розходяться,
Бо кожен у своєму вимірі.
  2008р.

*****


Самотність – ліки цнотливості.
Принаймні тобі ніхто не зробить боляче,
Ніхто не зламає тебе,
Як непотрібну суху галузку і не викине
На сміх людям посередині дороги,
Поки машина не розтрощить душу.
  2008р. 

*****

Мінус двадцять. Серце обпікає біль-спогад
І давній мороз проходить по тілу.
Я зустріла тебе в якомусь дивному барі,
Де не була вже купу років.
Ти сп’янілий від горя потягуєш 
Через трубочку якусь отруту, 
А з очей іде безнадійний дим сп’янілого серця.
Коли побачила тебе в такому вигляді,
Мені здалося, що я сплю, але це була правда.
Чорні синці під очима,
Як сині маяки хвиль сповістили мене про 
Лиховісний шторм у твоєму серці.
Я розчулилась, але все ж 
Трималася від тебе подалі.
Спершу ти мене не впізнав,
Але через деякий час по інерції
Вирішив дізнатися хто ця чарівна незнайомка
З губами кольору цикламену.
А я сиділа із розпеченими від морозу щоками
І збирала сльози своєї душі.
Мені хотілося кричати, але я знала
Що мене ніхто не почує.
Ти підійшов, немов вчорашнього кохання дим,
І тихо, так звично прошепотів моє ім’я,
Що всі довкола обернулися, аби
Дивитися на виставу «Ромео і Джульєтта».
Все збігається, лише ти в цьому випадку
Не Ромео, а хтось інший із печальною
Повістю життя.
  2008р.


*****

Колись я могла писати романси,
Присвячувати тобі вірші і навіть
Перекладати їх англійською мовою.
А зараз пишу банальну прозу.
Що трапилось? Невже зникли почуття?
Ні…Серце б’ється, а в ньому цвіте
Цілий розмай твоїх почуттів та наших спогадів.
Пам’ятаєш як колись ми купалися в пшеничному морі
І дивилися в безкрайний голубий океан надій.
Тоді нам здавалося, що ми назавжди збережемо 
Ту дитячість своїх сердець.
Пам’ятаєш як уночі ми ходили
Сріблястими стежками і розглядали візерунки
Писані морозом на хатах.
Пам’ятаєш, коли ти вперше сказав,
Що по-справжньому щасливий.
А коли я співала тобі колискову
І лікувала від застуди.
Мабуть, ти також все пам’ятаєш
І мені не слід більше писати. 
Прощавай.
  2008р.


*****

Я назавжди залишуся слухняною дівчинкою,
Лісовим дзвіночком твого минулого
І буду кожним звуком нагадувати про себе.
Ти відчуватимеш мене у дратівливому дзвінку 
Будильника
Чи настирливому сигналу звукової сирени,
У дзвінку до дівчини, до мами.
Ти відчуватимеш мене навіть у банальному шумі
Дороги
Чи вуличної метушні.
Це дуже важливо для тебе, адже інакше 
Життя втратить свій сенс.
  2008р.


*****

Якесь дивне відчуття як і та шовкова хусточка
Під моїм порогом.
Ти єднаєш планети реального та ірреального.
Ця дуалістичність лякає тебе,
Чомусь тобі страшно відчувати мою 
Відсутність.
А мені здається, що нічого і не було,
Я в небутті.
  2008р.

*****

Колись я плакала вночі, а тепер сміюся;
Колись за кожен прожитий день
Я бачила тебе у ілюзорно-рожевих окулярах
Кілька разів;
Електрика щастя додавала мені снаги
І заряду жити далі,
Але це були лише спогади; 
Тепер мені все одно, в який океан пірнати
(я можу і далі залишатися на суші),
А тебе мучить спрага навіть у
Найповноводнішій річці світу.
  2008р.

*****

Магія мого слова ніколи не зачарує тебе –
Ти її не розумієш;
Твоя магія чорна, вона ніколи не принесе
Тобі блискавичного успіху,
На який ти очікуєш.
Важко пробитися крізь чорну завісу пітьми,
Але ще важче вистояти під яскравим промінням
Душі,
Яке лине зі слова.
  2008р.


*****

Любов – це не сон, не ролик кінофільму, не товар.
Любов не прагне чужого і ніколи не забирає, 
Насміхаючись.
Любов – це не вогонь, а свіча, яка горить рівно, ясно і впевнено,
Як у храмі.
Любов не зупиняється, вона завжди перша.
Любов – це не крос і не стрибки у довжину,
Для яких завжди дають три спроби.
Вона не прагне рекордів...
Любов не гра і не банальний секс на двох.
Любов – це віра.
Вона як промінь світла в цьому темному, злиденному світі.
Це Божа благодать, котра шукає нас і знайшовши
Відкрите та щире серце – назавжди залишається в ньому.
Її можна образити, зачепити, але вбити – ніколи.
Вона вічна як і слова Божого заповіту.
  2008р. 










Источник: http://pochynok.at.ua/
Категория: Мои статьи | Добавил: pochynok (08.10.2008) | Автор: Юлія Починок
Просмотров: 743 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика


Copyright MyCorp © 2017
Сделать бесплатный сайт с uCoz