Загалом Тернопіль для мене улюблене місто. Кажу це з певністю, оскільки мала до вибору й інші міста. Навіть коли мешкала десь-інде, завжди любила приїжджати у Файне місто.
Якщо говорити відверто, то запитання дуже романтичне.
Школяркою я любила зустрічі та спілкування біля фонтанчика у парку «Топільче». Там із каменя била прохолодна водичка. Тоді для мене це було особливе місце, бо навідувалася туди лише з винятковими для себе Людьми. Сьогодні тільки найтепліші спогади про ці юнацькі роки.
Студенткою полюбила «Козу». Якраз з 2008 року там вже активно вирувало мистецьке життя. Тоді я намагалася не проґавити жодного літературного чи музичного вечора. Приходила завжди з блокнотом і постійно щось записувала. Правда, не все з того потім друкувала у ЗМІ, але однозначно все занотоване на щось придавалося – чи то для наукової діяльності, чи то для літературно-мистецької.
Колись любила літературні читання у штольні (пивниці) замку. Правда, було трохи холодно, але зате по-особливому затишно. Крім того, причетність до історичних підвалин тернопільського замку неабияк надихала молодь на різноманітні способи мистецького самовираження.
Ще одне коронне місце – «Єлисейські поля». Там також неодноразово організовувалися літературні посиденьки, велися інтелектуальні бесіди. І мені це дуже подобалося, бо я завжди вважала, що це чудово, коли молодь відпочиває з користю.
Люблю книгарню «Є» та «Бункермуз». Там ми часто з друзями відвідуємо різноманітні цікаві заходи, або самі щось оригінальне організовуємо. Пригадую, як у 2011 році вперше у «Бункермузі» знімали відеопоезію спільно з ТВ-4. А вже за кілька років цей спосіб експериментування став всеукраїнським «хітом». Люблю пригадувати місця, які надихають.
А ще зараз, як би це не банально прозвучало, просто люблю став і все, що довкола нього. Люблю ходити пішки повз озеро з медичного університету на «Дружбу» (правда, взимку не дуже). Подобається на острівку спостерігати за водою, за чайками і просто мріяти, з глибоким переконанням, що все відбудеться вчасно!
