Сьогодні публіцистика знаходиться в рейтингу найбагатозначніших наукових понять, для яких існує ціла низка дефініцій, тлумачень та різночитань. Така багатозначність спричинена складністю змісту поняття, поліваріантністю його тлумачень та іманентною характеристикою, що зазвичай є парадигматичною. Важливо вміти розрізняти поняття публіцистика та публіцистичність. В. Здоровега вважає, що «під останньою слід розуміти певні тенденції, елементи, ознаки публіцистики… проникнення характерного для публіцистики методу у твори не публіцистичні за своєю основою» [5, с. 31]. Професор В. Здоровега пропонує таке визначення: «публіцистика – це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику. При цьому публіцист вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретно-образного мислення, впливаючи на розум і почуття людини, стимулюючи її певні вчинки, соціальну активність» [5, с. 30]. У короткому тлумачному словнику журналістських термінів і понять читаємо таке визначення: «публіцистика (латин.) – рід літературної творчої діяльності, що оперативно досліджує, узагальнює й трактує з авторських позицій актуальні проблеми дійсності з метою збудження громадської думки, оперуючи при цьому засобами логічного мислення та емоційного впливу» [2, с. 42]. Ще один короткий словник журналістики російського науковця Б. Н. Лозовського подає таке визначення: «публіцистика – рід літератури і журналістики, в якому розглядаються актуальні політичні, економічні, літературні, філософські та інші проблеми впливу на сучасну суспільну думку, мораль та існуючі політичні інститути, а також з метою їхнього закріплення чи зміни відповідно до класових інтересів чи до соціальних і моральних ідеалів» [7, с. 9]. Про публіцистику в найширшому значенні з наголосом на ознаках йдеться в дефініції Й. Лося: «Публіцистика – словесна й візуальна сфери моделювання свідомості, вияв динамізму людського духу, політичне й морально-філософське освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохопний засіб формування особистості, площина зазначення вартостей та інтересів людей, соціальних груп і націй, втілення їхньої культурної ідентичності» [8, с. 24]. Як ми бачимо, публіцистику розглядають як певний вид творчості, а публіцистичність означає певну манеру письма, стильові особливості. Тому, очевидно, найбільш близьким для нас буде визначення Марії Титаренко: «публіцистика – це складний соціокультурний феномен, що одночасно виявляє себе у сферах журналістики (газетна/журнальна, теле-, радіопубліцистика), літератури (художня публіцистика), філософії (світоглядна публіцистика); актуалізується на рівнях (стиль, метод, жанр, метатекст, професія і наука, світогляд, явище) з метою продуктивного впливу на об’єкт (особа-людство, країна-світ), який в результаті стає суб’єктом (співтворцем-відтворювачем) феномену, впроваджуючи його в приватне та суспільне життя (від самопізнання і світопізнання – до самореалізації та світоперетворення), забезпечуючи історичну тяглість феномену в просторі і часі» [12, с. 48]. Маємо зацікавлення в публіцистиці як сфері літератури, себто художній публіцистиці. На цьому рівні говоримо про феномен публіцистики як синкретичне явище, що модерує макротекстами. З другої половини ХХ століття постмодернізм стає реакцією на деіндивідуалізацію, характерну для масового, споживацького за своєю сутністю, суспільства. Протест проти такої орієнтації диктує домінанту постмодернізму: абсолютний пріоритет поодинокого індивідуально-унікального над універсальним, особистості – над системою, людини – над державою, повернення до повноти і неповторності людської натури. Зрештою це закономірно, бо «для ХХ ст. характерні різного роду проекти підпорядкування літератури й мистецтва політиці, ідеології та соціальній дійсності загалом – нацистського «великого мистецтва» та сталінського «соцреалізму»…» [11, с. 167]. Первинним призначенням публіцистики був морально-етичний вплив на загал. Такий метод передбачав, що від аналізу ми неодмінно перейдемо до синтезу, тобто «нових обсервацій» [13]. Провідною у цьому розумінні є публіцистика думання, адже окрім боротьби з ганебним передбачається віднайдення і обґрунтування вічного. Позаяк саме явище постмодернізму – тимчасове, може мати змінні ознаки та характеристики, а публіцистика – вічне, бо «важливе відшліфовує час, воно як дорогоцінне зерно, як надихаючий червень залишиться, непотрібне – згине» [5, с. 85]. Публіцистика має здатність впливати на народ та переконувати його, як вже зазначалося вище. Вся складність полягає в тому, що на наших очах відчувається поступова і досить болісна зміна формули образно-світоглядної антиномії інтелігенція/маса. Це й спричинило популяризацію елітарної літератури сьогодні як протест з боку вищих кіл поціновування слова. Те, що робиться сьогодні з інтелігенцією на наших очах – перехід від інтелектуала як інструмента суспільства до внутрішньо схованого раба мас, що живе на свій страх і ризик. Всілякі домовленості розірвано, тому більшість проблем сьогодні виникає на ґрунті нерозуміння інтелігенції того, що ніхто нічого нікому не винен, цілковитої не готовності до радикальної зміни моделей та невміння до них пристосуватися. Питання особистості, як наслідок останніх духовних тенденцій, виявилося спорідненим із проблемою функціонування культури. Піклуючись про загальнолюдські цінності, інтелігенція, в першу чергу, турбується про власну комерціалізовану хтивість, що й трансформується в жадобу до наживи. Інтелігенція повинна нести відповідальність за свої слова, інакше елітарна література перетвориться на масову. Адже «ідеологічні аберації та експерименти над літературою, неодноразово редуковано до ролі «інженерії людських душ», спричинили явище парадоксального порядку, коли функції елітарної літератури переходять на масову й навпаки» [11, с. 170]. Головною проблемою масовості є духовне виживання інтелектуала, його внутрішня боротьба із почуттям власної неповноцінності. Тому, варто зрозуміти, що «піклуючись про культуру, інтелігенція піклується про себе» [1, с. 167]. Коли ж лідери пасують і виявляють бажання не втручатися у те, що відбувається, то їм необхідно перш за все «потрібно бути чесним до кінця, і хоча б внутрішньо бачити свою відповідальність не лише за те, що зроблено, а й за те, що не зроблено» [9, с. 143–144]. Адже саме масова свідомість та масова культура в публіцистичних текстах репрезентує своє світобачення, що ґрунтується на переживанні культурної спадщини, «втоми» від звичайного і одночасно прагнення до іронічного повтору, гри зі знайомими, звичними змістовими та формальними компонентами. Замість власного слова автор представляє мовну модель – цитату оригінальну чи трансформовану. Такий шаблон масової свідомості у літературі «провокує переосмислити питання індивідуального та загального, типового, спонукає до впровадження, леґітимізації та розвитку індивідуалістичної свідомості як об’єкта письменницької інтенції» [11, с. 173]. Мова йде про професіоналізацію літературної справи, зокрема формування журналістської системи і ролі літературного критика, оглядача та рецензента поточної словесності. В результаті розвитку новітніх технологій сформувався певний стиль мистецтва, заснований на таких принципах виразності, як дизайнизація, колаж, пародіювання, пастіш. Все це закономірно, адже «між максимумом елітарного та популярного, що в практичному застосуванні завжди є певною мірою надуманими та умовними, існує поле для гри…» [11, с. 187]. На перший план виходить знак-оформлення, начебто додатковий, але в кінцевому рахунку саме він стає панівною ознакою стилю, її родзинкою. Сучасна найновіша література не має усталених оцінок, непохитних авторитетів, завершеного канону. В творах піддаються сумніву традиційні суспільні норми й стереотипи, закостенілі традиції. Домінуючим художнім методом найновішої літератури став постмодернізм. «Постмодернізм – те, що відбувається після модернізму – етап розвитку західної цивілізації, що за визначенням А. Тойнбі, настав після Нових часів, після 1875» [3, с. 433]. В самій назві течії вже закладено зв’язок із модернізмом. В науковій літературі представлені різноманітні точки зору на це співвідношення: 1. Постмодернізм розуміють як заключну стадію модернізму, що цілком відображає основні його принципи (Ж.-Ф. Ліотар, С. Сулейман, Х. Летен). 2. Постмодернізм протиставляється модернізму як за способом пізнання світу, так і за типом художнього переосмислення дійсності (І. Хасан, Д. Фоккема). 3. Постмодернізм розглядається як цілком самостійне явище, що має оригінальний характер, власне філософське підґрунтя, своєрідну естетику (Г. Гофман, Р. Кунов). На відміну від модернізму як експериментального трагічного мистецтва відчуженого індивідууму, постмодернізм, як правило, – мистецтво трагікомічне або фарсове, не тільки іронічне і пародійне, а самоіронічне і самопародійне. Характерною ознакою постмодернізму є поєднання комічного і фантастичного. Пародія, гротеск, художнє передбачення допомагають авторам оволодіти логікою абсурду, зазирнути за межу реального, протиставивши суцільному хаосу «сміх життя». В цілому постмодернізм – це стан культури, епохи в розвитку цивілізації, що визначається як ситуація кризи письма та основних питань (чи можна світ пізнати?; чи можна світ змінити?). Це епоха перевідкриття суб’єктивного світу людини. Постмодернізм характеризується повною абсурдністю, цілковитою алогічністю, домінуванням форми над змістом, грою зі словами, відсутністю виховної, пізнавальної та естетичної функцій. Постає як феномен втрати авторитету автора й розмивання поняття суб’єкта нарації. Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі риси постмодернізму: «невизначеність», «фрагментарність», «деканонізація», «втрата Я», «іронія», «гібридизація», «карнавальність», «сконструйованість». Для постмодернізму характерна всеохопна іронія, скептичність щодо традиційних цінностей. Широко використовуються прийоми масової поп-культури, змішування прозових жанрів: популярними стають побутовий психологічний роман, фантастична оповідь, детектив, готичний роман, анекдот. Письменники у своїх творах намагаються залучити читача до літературознавчої гри, прагнуть поєднати різноманітні концепції, філософські доктрини. Вони вражають надмірністю своєї ерудиції. Постмодернізм вбирає в себе поетику різних епох, уможливлює співіснування багатьох естетичних систем. Це реакція на всезростаючу роль літератури, яка користується великим попитом у суспільстві та формує певні стереотипи його свідомості. Західний постмодернізм орієнтований на масового читача. Характеризується поліфункціональністю та багаторівневістю. Дав себе відчути, ще в 60-х рр. ХХ ст. і представлений такими постатями: Умберто Еко «Ім’я троянди» (італійська література), Патрік Зюськінд «Запахи» (німецька література), Джон Апдайк «Версія Роджерса» (американська література), Ерленд Лу «Наївно. Супер» (норвезька література). Східноєвропейський постмодернізм, зокрема й слов’янський, – передусім посттоталітарне, постколоніальне мистецтво. Михайло Ейнштейн датує виникнення постмодернізму, в Росії зокрема, добою сталінізму. Найяскравішими постатями цієї стильової течії є: Венедикт Єрофеєв «Москва-Півники» (російська література), Світлана Алексієвич «Дивний олень вічного полювання» (білоруська література), Юрій Андрухович «Перверзія» (українська література), Єжи Пільх «Монолог з нори» (польська література). З’явився цей напрям як заперечення усьому традиційному, звичному. Для нього характерний художній спосіб осягнення думки. Постмодерністи стверджують, що лише за допомогою поетичної мови можна виразити думку, в тому числі і в наукових літературознавчих працях. Митці одночасно виступають і як теоретики своєї творчості, адже таке мистецтво не може існувати без авторського коментаря. В слов’янській літературі постмодернізм аналізують недостатньо, вбачаючи в ньому часто явище нав’язане, несамодостатнє, швидкоминуче, авангардно-епатажне, відтак десь і неповноцінне. Гра в «елітарне» на кожну тезу формулює антитезу, що може призвести до повної кризи та непорозуміння між письменником та реципієнтом. Проза вражає депресивним станом і несе, здебільшого, апокаліпсичні настрої. Це покоління слід розглядати крізь призму наївно-людського, де зумисне зміщуються акценти творів. Тому епоху постмодерну варто розглядати як парадокс майбутнього, головний закон якого – випадковості та мовна гра. Позаяк лише ігрова атмосфера твору дозволяє стерти межі між різними рівнями життя, прозаїки орієнтуються саме на переоцінку сказаного, застосовуючи цитати та алюзії. Поняття текст виникло з появою формалізму та структуралізму. Найновіші тексти часто незрозумілі, а тому вже цікаві висвітленням незвичних понять. Являють собою не лише показ подій і персонажів, але й судження про сам процес написання. Впроваджують культ незалежної особистості, а також потяг до колективного позасвідомого – підкреслена умовність образів та ситуацій. Через часо-просторові зсуви твір подається не як готова річ, а як процес взаємодії автора з текстом, тексту з митцем. Постмодерний текст – не лише свято мовних ігор, карнавалізація, іронія, але і розповідь про безвихідну трагічну ситуацію сучасної людини. «Автор відтворює потік свідомості своїх героїв як моментальний знімок хаосу історії, що виховав особливий різновид історичної свідомості, здатної звеличити дріб’язок і прогледіти щось суттєве» [10, с. 34]. Перед нами ж стоїть завдання виокремити з потоку сучасної літератури ту, яка справді є вартісною й забезпечує тяглість літературного процесу. Тому постає питання: хто спробує розпізнати знак епохи? – яке не завжди доходить консенсусу в думках філософів, хоча вони намагаються подати свій варіант відповіді. Проблема знаку дещо інша, складніша аніж знак часу. Це своєрідний код-малюнок, або сув’язь асоціацій, які розгадати пересічному читачеві не так вже й легко. В концептуальному прояві реального знак постає як віртуальне відображення дійсності, інший вимір реальності, що межує із пошуком авторської екзистенції. Найчастіше під цим розуміємо дуалістичну структуру авторської душі як реального та ірреального, що й призводить у літературі постмодерну до кризи письма та основних питань, про які вже було вищесказано. Така двоїстість веде до кризи автора, що доходить аж до божевілля. Постмодернізм перебуває у тісному взамозв’язку з структурованістю. Зокрема, структуралізм у літературознавстві розглядається як «науковий підхід до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті» [6, с. 645]. Структуралізм виходить поза межі класичної історії ідей, яка належить до сфери опитуваного і виражає себе в ній крізь призму сомнамбулічного стану поета. Форма зачаровує, «коли бракує сили зрозуміти силу в її внутрішньому смислі» [4, с. 10]. Структуралістська свідомість постає як думка про минуле, міркування про завершене, встановлене, вибудуване… Вона катастрофічна, руйнівна, деструктивно спрямована. Нейтралізація структури як єдності форми і змісту відбувається діянням автора як головного чинника процесу творення. Малюнок структури чіткіший, «коли зміст, який є живою енергією смислу, нейтралізовано» [4, с. 11]. Свобода певною мірою провокує відсутність заборон. Чиста відсутність як відсутність всього породжує книжку в її чистому вигляді негативу мрії. Така порожнеча як ситуація критики літератури повинна розглядатися крізь призму специфічності досліджуваного об’єкта. Тривога письма не розглядається як емпіричний афект письменника, а являється внутрішнім переживанням з боку людської самотності й відповідальності. Письмо небезпечне в своєму відкритті нового, тому супроводжується навіюванням тривоги. Постмодернізм, як відсутність знаку через втілення його надсвідомістю автора в якісно новій формі, підпорядковує собі новітню критику. «Писати – це знати, що те, що досі не постало на письмі, не має іншої оселі, не чекає на нас як припис» [4, с. 21]. Воля писати – єдиний вислід, що перебуває поза межами почуття. Завдання постмодерністів «захистити внутрішню істинність та внутрішній смисл твору від історизму, біографізму або психологізму» [4, с. 27]. Історичність як своєрідна неможливість існування в теперішньому часі. Тому в них не існує простору твору як присутності і синопису. Натомість метафора – орієнтація на дослідження і фіксація результатів. Аби уникнути абстракціонізму ми схиляємося до поєднання форми та змісту. Позаяк кінець твору породжує початок його в уяві реципієнта, тому завершене читання сприймається як перетворення. Таке явище назвемо ультраструктурою, що постає як метод відмови від фіналізму, оскільки завершеного враження немає, воно перероджується в початковий етап сприйняття читачем твору. Тому такий процес творення сміливо можна характеризувати як безкінечний, адже зрозуміти структуру – це згубити смисл, здобувши його. «Усе здобувається і втрачається лише в термінах ясності та неясності, очевидності, присутності та відсутності для свідомості» [4, с. 52]. В цілому постмодерністи як апологети власної творчості намагаються перейти від мови відкритої до мови прихованої. Мова як монолог розуму про божевілля заснована на мовчанні останнього. Писати історію божевілля означає здійснити структурне дослідження сукупності понять розкритих до тебе, аналізуючи їх, співставити з своїми судженнями і таким чином дійти до істини. Проте слід пам’ятати, що світ не реальніший за марення, а «сновидіння та ілюзії долаються в структурі істини» [4, с. 95]. Тотальність чуттєвих образів ілюзорна. Абсолютна тотальність ідей чуттєвого походження стає підозрілою, позаяк божевілля це лише помилка чуттів і тіла, тяжча ніж та, яка чатує на всяку людину. Відсутність прагне відтворити себе в книзі і губиться, висловлюючи себе. «Ніщо не квітне серед піску або між каменями бруківки, тільки слова» [4, с. 139]. Письмо як сукупність літер набуває їхньої форми, бажання, тривоги та самотності. Твір під постійною загрозою беззмістовності і без цього ризику він би втратив свій сенс. Те якою буде книга, залежить від авторського бачення життя, адже «не книга існує у світі, а світ – у книзі» [4, с. 151]. Текст є своєрідним колажем думок, почуттів, ситуацій. Вимисел у публіцистиці тісно пов’язаний з фактами реальної дійсності, а художні образи – з авторськими міркуваннями, утвердженням певної тенденції. Роздуми про конкретні факти дійсності, дати, цифри, імена реально існуючих осіб спричинюють те, що образи публіцистичних творів сприймаються як одиничні, подібні до конкретних реальних осіб, на відміну від образів художніх творів, які розцінюються читачем як узагальнення багатьох подібних явищ. Одним з провідних публіцистичних віянь є інтертекстуальність як ознака сучасного тексту і нового суб’єктивного журналізму. Якщо, наприклад, цитатність і пародійність – звичне явище в публіцистиці, то інші засоби інтертекстуальності, такі як пастіш (порушення стильової єдності), використання ненормативної лексики, відсутність чіткого змістовного центру, почали вживатися не так давно. Вони є порушенням правил і норм функціонального стилю, та зумовлені діалогом між текстами. Використання інших, первинних текстів – один з екстралінгвістичних критеріїв, які визначають специфіку публіцистичності. Якщо ж говорити про художню публіцистику, варто виокремити ряд характерних рис, що визначають високий рівень постмодерністської прози сьогодні: • культ незалежної особистості; • потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; • прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; • бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; • використання підкреслено ігрового стилю, з метою зробити акцент на ненормативності, несправжності, протиприродності панівного в реальній дійсності способу життя; • зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді ( високий (елітарний) і низький (масовий), сентиментальний і грубо натуралістичний, реалістичний та ірреалістичний; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо); • суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; • сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; • запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; • як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача; • іронічність та пародійність. Таким чином можна зробити висновок, що голизна постмодерної думки пов’язана з навколишньою повнотою, неможливістю охопити всі прояви життя. Феномен пошани як мови – становлення. Але дається воно дуже не просто і аби завоювати його, потрібно пройти через мінне поле перешкод. Війна закінчується, коли закінчується дискурс, зникають конкуренти, немає ніяких істинних думок, окрім вашої, але з такого твердження ви, очевидно, вже зрозуміли, що війна не закінчується ніколи. Що ж до мови, як головного чинника письма, з якого народжуються продукти творчості, то вона завжди, тільки неокреслено, тяжіє до справедливості, визнаючи і здійснюючи війну в окремій особі.
Бібліографічний список
1. Агеев, А. Двойной стандарт. (Российская интеллигенция в борьбе против перемен) / А. Агеев // Знамя. – 1994. – № 2. –С. 167. 2. Вартанов, Г. І. Засоби масової інформації. Короткий словник термінів і понять / Г. І. Вартанов ; за ред. проф. А. А. Чічановського. – К. : Грамота, 2005. – 64 с. – Бібліогр.: С. 62. 3. Волков, А. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / А. Волков. – Чернівці : Золоті литаври, 2001. – 636 с. 4. Дерида, Ж. Письмо та відмінність / Ж. Дерида ; пер. з фр. В. Шовкун ; наук. ред. пер. О. Шевченко. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 602 с. 5. Здоровега, В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : навч. посібник / В. Й. Здоровега. – Львів : ПАІС, 2000 – 180 с. 6. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К. : ВЦ «Академія», 2006. – 752 с. 7. Лозовский, Б. Н. Журналистика : краткий словар / Б. Н. Лозовский. – Екатеренбург : Изд-во Урал. ун-та, 2004. – 116 с. // http//virlib.eunnet.net/win/me¬tod_materials/jdictionary/?xsln=article.xslt&id=a171. 8. Лось, Й. Журналістика перед новим викликом / Й. Лось // Вісн. Лвів. ун-ту. Сер. журналістика. – 2004. – Вип. 25 – С. 18–44. 9. Мау, В. Интеллигенция, история и революция / В. Мау // Новый мир. – 2000. – № 5. – С. 143–144. 10. Пахаренко, В. Модернізм, авангардизм, постмодернізм / В. Пахаренко // Українська мова та література в школі. – 2007. – число 2–4. – С. 32–35. 11. Поліщук, Я. О. Література як геокультурний проект : Монографія / Я. О. Поліщук. – К. : Академвидав, 2008. – 304 с. 12. Титаренко, М. Феномен публіцистики: проблема дефініцій / М. Титаренко // Вісник Львів. ун-ту. Сер. журналістика – 2007. – Вип. 30. – С. 41–50. 13. Франко, І. Літературно-науковий вісник / І. Франко. – 1907. – Т. 38 – С. 507.
pochynok.at.ua привет! думаю в разделе этот моему посту самое место) Хочу Ваше мнение о контре. Много еще ей быть самой популярной? я думаю, что она загибатся Что скажете? захотелось преобрести Свой сервер, а рынок не изучил еще http://romzett.ru - бесплатная контра
Hi there, maybe I am posting it at a wrong place, I just notice that people have alive discussion here. I am looking for someone with an experience of MAKING MONEY with EBAY AFFILIATE? I made some cash with GOOGLE ADSENSE before but not much. My friend has suggested to purchase a get a website on ebay at 999WebDesign.com (here is URL if you are lazy to type it, http://999WebDesign.com - "ESTABLISHED WEBSITES") - I hope it can work! It looks like they are making good AFFILIATE WEBSITES. Would you share your opinion and experience? I was not able to find a good looking FREE AFFILIATE SOFTWARE and 999WebDesign.com sounds good webdesign service. See ya!
На нашем ресурсе вы можете смотреть зарубежные фильмы онлайн бесплатно http://www.astroworld.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=116035 шерлок холмс игра теней смотреть онлайн, кино онлайн бесплатного просмотра, бесплатный просмотр фильмов онлайн бесплатно, уз кино онлайн, смотреть порно кино онлайн http://www.astroworld.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=116035 - видео онлайн, фильм шаг онлайн, 1kino com, смотреть онлайн фильмы 2012 года
Добрый день, продаю волга 21, машина находится в Витебске, здесь можете посмотреть эффектные фото, http://rudnya.smo.slando.ru/obyavlenie/prodaetsya-volga-gaz-21-1960-ID5pR6z.html - - ГАЗ21") - состояние отличное!
На этом ресурсе вы можете смотреть зарубежные фильмы онлайн без регистрации http://www.migrator.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=18088 бесплатное фильмы онлайн бесплатно, кино золушка смотреть онлайн, фильмы онлайн бесплатно 2012 фантастика, лучшие российские фильмы смотреть онлайн, смотреть фильмы онлайн бесплатно серия http://www.migrator.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=18088 - группа кино, смотреть фильмы онлайн бесплатно ледников, онлайн фильмы, ru кино смотреть онлайн бесплатно
В данном онлайн кинотеатре вы всегда имеете возможность смотреть лучшие зарубежные фильмы онлайн без регистрации и отправки смс в хорошем качестве. http://mtis.by/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=58864 смотреть онлайн кино джек, кино онлайн кровинушка, кино онлайн бесплатно бэтмен, новинки кино онлайн hd, фильмы онлайн линкольн http://mtis.by/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=58864 - кино онлайн бесплатно 2012 года, кино онлайн все сериалы мира, эротика кино онлайн лучшая, новый кино смотреть онлайн
В новом онлайн кинотеатре вы всегда имеете возможность смотреть лучшие русские фильмы онлайн бесплатно и смс в хорошем качестве. http://submitter.ru/modules.php?name=Your_Account&op=userinfo&username=videfopu отечественное кино смотреть онлайн, кино онлайн второй, женщины кино онлайн, карлсон кино смотреть онлайн, бесплатно регистрации смотреть фильмы онлайн http://submitter.ru/modules.php?name=Your_Account&op=userinfo&username=videfopu - кино дом сериалы онлайн, бесплатное кино историческое онлайн, дисней кино онлайн, смотреть онлайн фильм темный рыцарь
В новом онлайн кинотеатре вы всегда можете смотреть русские фильмы онлайн бесплатно и смс в отличном качестве. На сайте большой выбор фильмов: от детективов и до фантастики. http://www.colorpoints.com/index.php?name=Account&op=info&uname=gobogone зона онлайн фильмы, жизнь кино смотреть онлайн, 1кино, мультфильмы онлайн смотреть бесплатно, фильмы онлайн люди черном 3 http://www.colorpoints.com/index.php?name=Account&op=info&uname=gobogone - бесплатные онлайн фильмы катастрофы, кино онлайн, смотреть мультфильм онлайн, смотреть онлайн фильм лучший фильм 3
