ВСТУП


 Актуальність роботи. Кінець 80-х – початок 90-х років ХХ століття став переломним в історії українського народу. З появою незалежної української держави виникла можливість по-новому осмислити свою культуру та літературу. В мистецтво прийшла плеяда митців, які, якщо говорити про літературу, зокрема про поезію, принесли з собою не “кволі” вірші, а “крик душі”, підняли в своїй творчості дискусії про долю народу, про Україну. 
Літературний процес 90-х років – явище не однозначне, характеризується різноманітними стильовими течіями, поетичними школами різних регіонів. Літературний рух розпочався з поезії, тому що традиційно вона домінує в українській літературі, оскільки швидше прози реагує на зміни. В сучасній українській поезії простежується три основні стильові течії: традиційна, модерна та постмодерна.
В 90-ті роки ХХ ст. бурхливо розвивається література не тільки в центрі, а й в регіонах. Не виняток і Тернопільщина. Її розвиток відобразив всі складні процеси, які народжувались та жили у мистецьких колах усі ці роки.
Саме тому, якщо говорити ,зокрема, про модерну поезію ми помічаємо відмінності від традиційної творчості не лише у змісті, а й в оформленні твору, у наявності розділових знаків. 
Порушення пунктуаційних норм у модерних віршах та незнання особливостей індивідуально-авторського трактування контексту твору зумовило актуальність дослідження.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше простежено особливості індивідуально-авторської пунктуації Василя Махна в дискурсі сучасного літературного процесу, зокрема в поезії Тернопілля 90-х років ХХ – початку ХХІ ст.
Мета дослідження – визначити особливості пунктуації у творах В. Махна на матеріалах поетичних збірок. Для її здійснення ставимо такі завдання:
- виявити порушення пунктуаційних норм у творчості В. Махна;
- дослідити причини такого порушення та показати авторське бачення творів.
Предмет дослідження – модерна поезія В. Махна, історико-літературні, мовознавчі та типологічні аспекти.
Джерельна база дослідження – поетичні збірки В. Махна: «Книга пагорбів та годин», «Лютневі Елегії та інші вірші», «Плавник риби», «38 віршів про нью-йорк і дещо інше».
Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці з історії розвитку літератури на Тернопільщині О. Бондаревої, Л. Вашків, А. Загнітко, Л. Оліфіренко, Л. Тарнашинської, український правопис та мовознавче дослідження Р. Христианинової.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть використовуватися на уроках української літератури при вивченні курсу «Література рідного краю» в загальноосвітніх навчальних закладах, а також спецкурсах та семінарах з культури мовлення, присвячених проблемам розвитку сучасної поезії та трактуванню її пунктуаційних особливостей.

Структура дослідження. Дослідження складається із вступу, основної частини, яка розкриває тему через аналіз речень авторської інтерпретації, показуючи їх особливості у контексті модерної літератури, а також висновків та списку використаних джерел, які нараховують 8 позицій.

Творчість поетів дев’яностих років, як це вже неодноразово відзначалося сучасними критиками, характеризується поверненням до естетичного “смакування” словом, до пошуків абсолютно нових форм, “реставрації призабутих, їх модифікації, трансформації, створення ємко-цілісної панорами варіації форми та відшуків внутрішньої ритмічної організації тексту” [1,с.6]. Для порозуміння з проповідниками “незалежного слова” читач мусить сам бути людиною “гранично автентичною, – пише Григорій Штонь, – цінувати витончений мовний смак, самобутню гру смислами, надпримхливу асоціативність, кохатися у віршованих формах, що й форми, здавалося б, ніякої не визначають. Але все-таки вона у них виражена органікою ритмомелодійного малюнка, висловом і метою контакту тексту із духовним сприйняттям читача” [2,с.5-6].
Бажанням творити по-іншому, відкинувши традиційні стереотипи, керувались такі тернопільські поети, як: Гордій Безкоровайний, Віталій Гайда, Василь Махно, Борис Щавурський, котрі утворили поетичне угрупування “Західний вітер”. Зокрема Василь Махно наголошував, що “рівень тексту, який функціонує у координатах традиції та новаторства, в обставинах тисячолітньої традиції та національного слова,– не повинен зазнавати девальвації естетичної і бути залежним від ідеології” [2,с.206].
Важливою ознакою модернізму є новий погляд на сутність і призначення мистецтва. Модерністи відкидають принцип віддзеркалення життя, беручи собі за мету витворити нову, самооцінну реальність, створити новий міф. Тобто, вони прагнуть самовираження митця, демонструючи, що експресивність, міфотворчість, своєрідний погляд на дійсність – характерні риси модернізму. Він ламає будь-які канонічні вимоги, заперечує традиції як такі. Цьому стилю притаманна алогічність, туманність, алегоричність, абсурдність.
Одним із прийомів поетової екзистенції є пам’ять як опір забуттю та небуттю, тому його поезія глибоко інтелектуальна і вимагає від читача певного рівня естетичної культури, “філологічної підготовленості”. Теми творів іноді перегукуються з далеким минулим, вдало пов’язуючи його з сучасністю. Слово поета виступає ключем до сприйняття того часу, який схований в античність і замкнений у колі індивідуальності, людського “я”, яке і є “золотистим садом в одній особі”.
 Митці одночасно виступають і як теоретики своєї творчості, адже таке мистецтво не може існувати без авторського коментаря. Кожен вірш – це своєрідний або код-малюнок, або сув’язь асоціацій, які розгадати пересічному читачеві не так вже й легко. Ці вірші складні для сприйняття, оскільки відсутня завершена картина, яка б легко постала в уяві. Натомість поет вибудовує зображення розірваними шматками, творячи несподівані асоціативні ряди.
Василь Махно не обтяжує свого читача розділовими знаками, не обмежує в доборі лексики, а навпаки намагається кожному залишити місце для роздумів, аби читач самотужки вирішив, де потрібно поставити розділовий знак. Дослідники зауважують, що Махнові “мовно-естетичні пошуки вияскравлюють аналогічні процеси в загальноукраїнській поетичній традиції” [1,с.3].
Зокрема, свідоме ігнорування розділових знаків В.Махно підтверджує у своєму вірші «Спомин», добираючи яскраві епітети: “окаті коми”, “зеленошкіра крапка-рабиня”, “червиві слова черлені звуки”, “зрешетоване тіло вірша як злочин”. Таким чином дає нам зрозуміти, що його авторська пунктуація в більшій мірі залежить від читача, котрого поет закликає до безпосереднього співавторства з текстом, розуміння глибини думки.
«залиши цей гірчичний спомин/ для куль у череві карабіна/ гнізда думок і окаті коми/ зеленошкіра крапка-рабиня/ зрешетоване тіло вірша як злочин/ червиві слова черлені звуки/ у нашого життя мідяні очі»[5,с.10]. Відсутні коми між однорідними членами речення не з’єднаними сполучниками, немає двокрапки перед однорідними членами речення, упущено тире після переліку.

Основною комунікативною одиницею в усіх мовах виступає речення. Воно є головним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Тому надзвичайно важливим фактором сприйняття тексту є саме смисловий наголос, що виявляється у розміщенні розділових знаків. Залежно від того чим керується автор при написанні твору, залежить рівень прочитання його вірша. В.Махно запрошує всіх до співавторства, тому ми, керуючись власною інтуїцією та правилами українського правопису, намагатимемося розставити розділові знаки у його творах так, аби не втратилась авторська концепція.
«За структурою розрізняють повні і неповні речення. Повними є речення, в яких наявні усі необхідні для цього структурного типу члени речення, як головні, так і другорядні» [8,с.11]. Саме такого типу речення переважають у творчості В.Махна. Здебільшого у поезії митець оперує складними реченнями, на специфіку яких і буде звернено найбільше уваги.
«Ліс янголів в повітрі а при них/ лиш лебедина шия саксофона/ і очі золоті і звук і стих/ і шум і шелест – тони і півтони / се темний вир – зварйована стезя»[5,с.53]. У цьому реченні ми бачимо ряд відхилень від пунктуаційних норм. Пропущено кому перед сполучником сурядності протиставним а, немає тире перед сполучним словом лиш на місці прпущеної дієслівної зв’язки, відсутні коми, що використовуються для відокремлення речень, що об’єднуються в одне складне речення за допомогою повторюваних сполучників і…і. Пропущено тире перед це.
Або інший приклад:
…нікого не запитуй ключем замкнено їм уста / і ніхто не уздрить їх – і не почує/ флейту голосу схожу на дзьобик жайвора/ бо вони розтанули у білій млі у молоці повітря [4,с.35]. Немає коми між реченнями, що з’єднані безсполучниковим зв’язком. Не відокремлено комами підрядне речення причини, не виділено комою підрядне з’ясувальне речення, немає коми перед підрядним реченням причини уведеним сполучником бо.
Прості речення можуть бути ускладненими і неускладненими. Ускладнюються вони за рахунок однорідних, відокремлених членів речення, вставних і вставлених конструкцій, звертань. Також хочемо звернути вашу увагу на те, що у В.Махна нетрадиційно розпочинаються речення, здебільшого з малої літери.
 «і мабуть прозорі як звірі/ з усіх неземних покут/ в якомусь столітньому вирі – / повітря проколоті діри/ й над вухом сумний цвіркун»[5,с.42]. Не виділено комами вставне слово мабуть, порівняльний зворот як звірі, не відокремлено комою підрядне речення місця та кома між однорідними реченнями з’єднаними повторюваними сполучниками і(й).
«ти вгадував за пагорбами сну/ чуже життя – накреслене півколо/ і запахів забарвлену луну/ лимонний місяць лінії як школу»[4,с.3]. Відсутні коми між однорідними членами речення, не відокремлено підрядне з’ясувальне речення, а також немає коми перед сурядним сполучником і, не відокремлено порівняльний зворот як школу.
«вже тоншає як лінії горбів/ вже менше слів устам твоїм ліпити/ початок книги що писалась з пів-/ тіні снігу й дна деревориту»[4,с.4]. У цьому реченні автор застосовує анжамбеман (перенесення складу на наступний рядок). Тут відсутні коми при однорідних членах речення, а також не відокремлено комою підрядне означальне речення, приєднане сполучником що та порівняльний зворот як лінії горбів.  
За метою висловлення речення поділяються на розповідні, питальні і спонукальні. У розповідних реченнях містяться повідомлення про якісь факти чи явища дійсності. Питальні речення передають бажання того, хто говорить отримати від співбесідника певну інформацію, почути від останнього ту чи іншу думку, яка цікавить мовця. У репертуарі В.Махна переважають розповідні речення, але є й питальні. «Розрізняють власне питальні, питально-спонукальні і питально-риторичні речення. Власне питальні речення містять у собі питання, яке обов’язково потребує відповіді. Питально-спонукальні за допомогою питання виражають спонукання до дії. У питально-риторичних реченнях відповідь міститься в самому питанні, тому вони її і не вимагають»[8,с.13].
«колись ти блукаючи пагорбами/ сходив у долини/ коли ти сходив?»[6,с.3]. Неналежним чином розпочаті речення, потрібно вживати велику літеру на початку. Не відокремлено комами дієприслівниковий зворот, відсутня крапка у кінці розповідного речення. Останнє речення належить до власне питальних.
«повсюди океан – ієрогліф його імені/ хто перший замочить стопу і піде по воді?/ і лише вигасла свічка як перст показує напрям вітру»[5,с.60]. Яскраво проілюстровано відсутність крапок в кінці розповідних речень та подано приклад питально-риторичного речення. Не виділено комами порівняльний зворот як перст.
«пощо дванадцятеро з ним мандрують пішо/ якщо слова його не дим кого він втішить»[6,с.4]. В кінці власне питальних речень відсутні знаки питання. Не відокремлено комою підрядне речення умови, яке починається сполучником якщо.
«і хіба тобі скажуть що ж найсуттєвіше?/ а хіба ти того не знаєш?/ і хіба хлібом вітчизни вигодуєш свої сумніви?»[5,с.56]. Порушено пунктуацію у підрядному з’ясувальному реченні приєднаному сполучником що. Тут представлено ряд речень: перші два власне питальні, останнє – питально-спонукальне, бо примушує замислитися над життям і зробити правильний вибір.
«цвіт сливи/ прилипає до уст спльовуєш ним і не розумієш/ чому його стільки у камінному саді самотності»[4,с.36]. Відсутня крапка з комою в кінці першого незалежного речення. Не відокремлено комою підрядне з’ясувальне речення. В кінці власне питального речення відсутній знак питання та дві крапки, що позначають недокінченість мови.
«батьківщина – се маленька/ дівчинка на піщаному березі./ І видно лише пташині рухи її/ тіла,/ і вона чомусь схожа…/ на мою дочку.»[4,с.10]. Три крапки свідчать про недокінченість думки. Не виділено комою уточнюючу обставину місця на піщаному березі.
«Ми у пташиних одежах можемо лише споглядати/ як повітряні струмені повисли у головах…/ і часи як порозкидані предмети у домі,/ і наше сумління обточують як камінь»[4,с.22]. Не відокремлено уточнюючу обставину у пташиних одежах. Немає коми перед підрядним з’ясувальним реченням, приєднаним сполучником як. Не виділено комою порівняльний зворот як порозкидані предмети у домі.
«нікому не розказуй – бо сутеніє і вогник ліхтарика/ наполовину освічує тебе лиса і земні плоди/ а з далини – шумить ріка важка як спідниця/ і летить каміння навздогін»[4,с.36]. Відсутні коми «коли частина однорідних речень з’єднана безсполучниковою, а частина повторюваними сполучниками»[7,с.156]. Немає коми перед протиставним сполучником а. Не відокремлено комами порівняльний зворот як спідниця. (Слово лис можна трактувати як прикладку, позаяк вірш має присвяту, тоді воно виділяється з обох боків комами).
«гостро пам’ятаю що оцього пагорба не було/ було гніздо ніжності таке кругле/ наче краплі олова що упала на руку»[4,с.30]. Відсутня кома у підрядному з’ясувальному реченні перед сполучником що та підрядному означальному приєднаному сполучником наче, немає коми між реченнями з’єднаними безсполучниковим зв’язком. Не відокремлено комами уточнюючу вставну конструкцію таке кругле.
За характером відношення висловленого до дійсності прості речення і частини складного речення поділяються на стверджувальні і заперечні. У перших стверджується подія, факт чи явище дійсності. Заперечні речення заперечують наявність того чи іншого факту, явища, події в дійсності. У творчому доробку В.Махна теж є такі речення.
«ніщо нас не зведе бджола/ в соснових голках тінь на дотик/ несе у лапках – світ чола/ і вулик серця в позолоті»[5,с.54]. Відсутні коми між реченнями з’єднаними безсполучниковим та сполучниковим зв’язком.
«нікому не поменшуєш сей скарб/ творити світ із паперових карт/ який прозорий наче скло й луска»[6,с.7]. Відсутня двокрапка, яка розкриває зміст заперечного речення та кома перед складнопідрядним означальним реченням приєднаним сполучним словом який. Не виділено комою порівняльний зворот наче скло й луска.
«Частка не може стояти перед будь-яким іншим членом речення – підметом, додатком, обставиною, означенням. Такі речення називаються частково заперечними, у них заперечується не весь зміст речення, а якийсь частковий факт»[8,с.16]. Такі речення ми можемо побачити і у творах В.Махна.
 «якийсь безкраїй степ/ немов долоня княжа/ а решта все – не те/ і біле наче сажа»[5,с.54]. Не виділено комами порівняльні звороти немов долоня княжа, біле наче сажа.
«самота у металі числа/ мідь осіння у шкіру вросла/ письмена як ікони зчорніли»[5,с.4]. Порушено пунктуацію між однорідними членами речення та не відокремлено порівняльний зворот як ікони.
«все решта – легка тінь печалі/ що падає від кожного слова/ яке прочитуєш тут – читачу –»[6,с.11]. Немає коми перед підрядними означальними реченнями, які приєднано сполучником що та сполучним словом яке.
«забудь вчорашнє дерево його коротку тінь/ що падала тобі до ніг: час стирає/ поверхню предметів і написане слово»[5,с.49]. Немає коми «для відокремлення речень, що входять до безсполучникового складного речення»[7,с.166]. Відсутня кома перед підрядним означальне реченням приєднаним сполучником що.
 «а пам’ять як тепло – шість ніг/ ворушаться повзуть на солод/ різкий укол як тінь в вогні/ солодкий цвіт дрижаче соло/ і все минуле – сніг і поле.»[4,с.27]. Відсутні коми між реченнями з’єднаними безсполучниковим зв’язком, ускладненими порівняльними зворотами: як тепло, як тінь в вогні. Немає коми перед сполучником сурядності єднальним і.
«Все стане порохом все тлін/ лиш ґудзики як смерть і злочин/ з глибин виходять із землі/ се пам’ять мідна очі в очі»[5,с.16]. Пропущено коми між однорідними членами речення, не відокремлено комами порівняльний зворот як смерть і злочин, не виділено відокремлену уточнюючу обставину місця із землі. Немає тире перед це.
«Твердне тінь – і шурхотить як змії/ шовком ночі тепла тьма зимі/ хто се світло порохняве сіє/ із долонь дірявих наче міх»[5,с.41]. Не виділено комою порівняльний зворот як змії, відсутня крапка в кінці логічно завершеної думки у першому реченні. Друге речення за метою висловлювання – питально-риторичне, тут не відокремлено комами порівняльний зворот наче міх.
«чи шестикрилець шелестить – жнива/ антонич світла і погонич мсти/ очима роздивляється трава/ іконописний стиль Хоми персти»[5,с.51]. У цьому реченні бачимо порушення норм правопису великої літери у власних назвах, зокрема антонич, неналежним чином розпочато речення. Не відокремлено комою уточнююче речення. Немає двокрапки перед реченням, яке розкриває зміст попереднього та відсутнє тире між підметом і присудком (очима роздивляється трава: іконописний стиль – Хоми персти).
«за чарку і за стіл читаєш вірші/ неначе і для них ці тайни і письмо/ посли зими прозорі і смирніші/ і золота бджола липкого цвіту мох»[4,с.28]. Необхідно тире між безсполучниковими реченнями, оскільки в другому з них подано наслідок дії першого. Пропущено кому перед підрядним порівняльним реченням приєднаним сполучником неначе. Немає двокрапки між двома безсполучниковими реченнями (друге пояснює перше). Відсутні коми між однорідними членами речення. Немає тире між підметом і присудком вираженим іменником (бджола – мох).
«сухі вітри на схилах південного узбережжя/ заметуть усе але хтось намацує сандалом/ сипку непевність піску і торкне клямку прозорого часу»[5,с.49]. Не виділено комами відокремлену уточнюючу обставину місця на схилах південного узбережжя. Відсутня кома перед протиставним сполучником але. Немає коми для відокремлення складносурядного речення приєднаного єднальним сполучником і.
«повірили на слово/ що краса не врятує світ»[5,с.43]. Пропущено кому перед підрядним означальним реченням приєднаним сполучником що.
«вже менше слів устам твоїм ліпити/ початок книги що писалась з пів-/ тіні снігу й дна деревориту»[5,с.17]. Пропущено двокрапку між двома безсполучниковими реченнями, друге з яких пояснює перше. Немає коми перед підрядним означальним реченням, яке приєднано сполучником що.
«Вони пастухи запаху золотого руна овець/ що стікають із пагорба як молоко і тепло/ збивши південну пилюку пережувавши овес»[5,с.46]. Немає тире між підметом і присудком вираженим іменником (вони – пастухи). Пропущено кому перед підрядним означальним реченням приєднаним сполучником що. Не відокремлено обставину місця із пагорба та порівняльний зворот як молоко і тепло. Не виділено відокремленої обставини, вираженої дієприслівником, що означає умову дії пережувавши овес.
«І чорний шовк повітря/ розривається там де летять янголи»[4,с.35]. У реченні пропущено кому перед підрядним реченням місця приєднаним сполучником де.
«мабуть – се і є хліб вигнання – присутні вода і сніг/ світ у зернятку світла – і теслі небесного зшиток/ наче уявну предметність – волячий скріплює ріг»[6,с.37]. Немає коми між реченнями з’єднаними безсполучниковим зв’язком, також перед підрядним означальним реченням приєднаним сполучником наче.
«ти так і не збагнув до яких народів/ себе записати/ бо отой тисячолітній протяг/ що утворився –/ коли одні повернули на північ/ а інші на південь –/ зберіг лише піщаний вітер»[6,с.35]. Немає коми перед підрядними з’ясувальними реченнями, приєднаними сполучним словом до яких та сполучником що, перед підрядним реченням причини, приєднаним сполучним словом бо. Пропущено кому перед протиставним сполучником а.
«бачити все як яструб: зміну весни і літа/ писати мовою знаків прозорою наче діти»[6,с.33]. Немає коми між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення. Не відокремлено комами порівняльні звороти як яструб, наче діти. Не виділено відокремлене означення виражене прикметником прозорою.
«кому ж бродити в тихому саду/ тримати свічку згірклу як дуду/ у білу днину»[6,с.28]. Відсутній знак питання в кінці речення. Немає коми між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення. Не відокремлено комами порівняльний зворот як дуду.
«уявилося: театр се акваріум з рибами/ мутна вода – завіса і лаштунки/ кущуваті водорості – малюнки їхніх доль» [6,с.25]. Немає тире між підметом і присудком перед се (присудок виражений іменником у називному відмінку). Немає коми між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення.
«як пагорбів за містом що довкруж/ його обсіли наче квочку – муж/ блудниці – пиворіз і п’є як вуж» [6,с.17]. Немає коми перед підрядним означальним реченням, приєднаним сполучником що. Не виділено комою порівняльний зворот наче квочку, як вуж.
«Витончені торси як сад навесні/ де пахне вологою темрявою/ липкою кров’ю сосни/ і батьківщиною кожного мужчини –/ тілом бажаної жінки.»[6,с.15]. Не виділено комами порівняльний зворот як сад навесні. Немає ком між однорідними членами речення з’єднаними безсполучниковим зв’язком та сурядним сполучником і.
«Ріка розмови піниться і переповзає/ берег круглої гальби/ стікаючи золотими краплями/ на землю стола»[6,с.15]. Не виділено комою відокремленого дієприслівникового звороту стікаючи золотими краплями та уточнюючою обставиною місця на землю.
«Бути поетом/ книги повітря поетом книги піску/ поетом книги пагорба.»[6,с.13]. Пропущено коми між однорідними членами речення з’єднаними безсполучниковим зв’язком.
«питають/ мовчу/ мовчать/ залишаю се запитання/ записане паличкою тополі/ на піску/ можливо вода не змиє його»[6,с.12]. Тут спостерігаємо яскраве увиразнення слів у рядках, кожне з них вагоме і має своє значення. Пропонуємо свою інтерпретацію тексту В.Махна: Питають –/ мовчу,/ мовчать –/ залишаю се запитання,/ записане паличкою тополі,/ на піску,/ можливо, вода не змиє його.
«навіщо дерево/ навіщо птах/ навіщо золота шкаралуща слова/ розкидана як дитячі забавки»[6,с.12]. Риторичні словосполучення не потребують відповіді, тому можуть сприйматися по-різному: Навіщо дерево?/ Навіщо птах?/ Навіщо золота шкаралуща слова,/ розкидана, як дитячі забавки? або Навіщо дерево,/ навіщо птах,/ навіщо золота шкаралуща слова,/ розкидана, як дитячі забавки?..
«нью-йорк – це свято з тобою яке/ триває не більше п’яти хвилин»[3,с.75]. Порушено правило написання власних географічних назв. Не відокремлено комою підрядне означальне речення приєднане сполучним словом яке.
«епоха пост-бунтарства – пост-стихій/ мистецтво впаде діл – знеціняться стихи/ поети й малярі доп’ють отруту часу/ всі мимо пронесуть вино налите в чашу»[3,с.45]. Речення, яке може викликати дискусії з приводу трактування інтонаційно-виражальних особливостей пунктуації. Пропонуємо свою версію: Епоха пост-бунтарства – пост-стихій:/ мистецтво впаде діл – знеціняться стихи,/ поети й малярі доп’ють отруту часу,/ всі мимо пронесуть вино налите в чашу. На нашу думку речення об’єднані безсполучниковим зв’язком пояснюють головне, а саме: що є характерним для пост-епохи.
«в порту розвантажують рибу з китаю/ запах солоний повітря тонке виїдає/ спека висить – наче дим сигаретний – і коле/ листя легенів – й листки тютюну доокола»[3,с.52]. Порушено правило написання власних географічних назв. Немає ком між реченнями об’єднаними безсполучниковим зв’язком.
«личинкою вірша з ультрамарину/ чорною перстю що породить стеблину/ чорним лисом притягує сни/ і облизує їх язиком масним»[3,с.57]. На нашу думку тут наявний період, ускладнений підрядним з’ясувальним реченням , тому варто інтерпретувати текст так: Личинкою вірша з ультрамарину,/ чорною перстю, що породить стеблину,/ чорним лисом, – притягує сни/ і облизує їх язиком масним.
«зранку стовбичити біля магазину разом/ із воронням яке чорними ґудзиками/ пришите до пальта снігу/ і як дадаїст вправлятися з коренями слів/ доходячи до повного абсурду»[3,с.9]. Пропущено кому перед підрядним означальним реченням, приєднаним сполучним словом яке. Не виділено комами порівняльний зворот як дадаїст та дієприкметниковий зворот доходячи до повного абсурду. Немає коми перед сполучником сурядності єднальним і.
«та мова як рослина, як листок –/ друкарська фарба вицвіла – ніхто/ сих стародруків не гортає том»[6,с.17]. Немає тире між підметом і присудком (мова – рослина).
«зелений чай тут подають до страви/ ти нудишся від запаху що вмить/ як музика – в приміщення влетить/ вимова слів повільна – наче пава –/ парує чай – і що на чайові/ збереш мов крихти – за роки німі?»[3,с.50]. Вельми риторичне запитання змушує кожного емігранта замислитися над сенсом свого існування. Пропонуємо своє бачення тексту: Зелений чай тут подають до страви:/ ти нудишся від запаху, що вмить –/ як музика – в приміщення влетить;/ вимова слів повільна – наче пава –/ парує чай – і що на чайові/ збереш – мов крихти – за роки німі?
«український поет/ мусить писати римовані вірші/ пішли ви…/ тягти на собі черепашу ношу викревленої/ історії/ хвороби з підозрою на алкоголізм»[3,с.9]. У Василя Махна своєрідне бачення призначення українського поета, тому на нашу думку ці рядки увиразнюють саме незавершену думку поета: український поет/ мусить писати римовані вірші/- пішли ви…
Вірші Василя Махна свідчать про те, що його творчість багатовимірна, підживлена багатьма культурами та знанням вікових традицій української літератури. Поетична мова спрямована на відтворення культурно-національного простору українського народу. Він не тільки зрозумів сутність образного слова, але й створив оригінальний поетичний дивосвіт.
Василь Махно є яскравим представником модернізму в українській літературі. Для його поезії характерна тенденція ускладненої метафоричності, перетин пам’яті і миттєвого переживання в оповідному часі, переважання верлібру в поезії. Також для його творчості актуальною є проблема пошуку нового гуманізму, втраченої гармонії, подолання абсурдності індивідуального існування.

У 90-ті роки ХХ століття українська література розвивалася у складних соціокультурних умовах. Естетичні принципи “соцреалізму” відійшли у минуле разом із такими його ознаками як пересічна тематика, схематизм та ілюстративність образів, закостеніла жанрово-стильова система. Падінню “соцреалізму” сприяли явища, що зароджувались всередині його. Література 80-х років ХХ століття підготувала урізноманітнення жанрово-стильової палітри, яке відбулося у 90-ті роки. 
Модерний дискурс представлено творчістю В.Махна. Аналіз збірок показав, що автора цікавить вічна тема людських стосунків, проблема морально-етичного вибору. Поет не залишає поза увагою ті питання, які перед ним поставила сама сучасність. Довершені поезії Василя Махна демонструють властиві для модернізму образи, символи, потужну експресію. Його поетика, лірико-філософського плану, прагне розкрити сутність самого життя. Автор також висвітлює своє бачення ролі поета і поезії у суспільстві, бо його пошуки “вияскравлюють аналогічні процеси в загальноукраїнській поетичній традиції” [1,с.3]. Саме такі літературні процеси й відобразилися на особливості оформлення автором своєї поезії, зокрема на різнобарв’ї пунктуаційної палітри тексту.
Одним із засобів смислового увиразнення вірша є його розділові знаки. У роботі розглянуто особливості індивідуально-авторської пунктуації у творах В.Махна, продемонстровано на конкретних прикладах відхилення автора від норм українського правопису. Тому можна зробити висновок, що поет свідомо уникає перевантаження тексту розділовими знаками, таким чином прагнучи залучити до співавторства кожного, хто намагатиметься знайти ключ до розшифрування його поезії. Як показало дослідження, В.Махно прагне розпізнати особливості поетичної творчості, проникаючи у свідомість читача, шукаючи там справжнє джерело натхнення для подальших літературних звершень.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



1. Загнітко А., Оліфіренко Л. Естетика мови поетичних творів Василя Махна. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 46 с.
2. Махно В. “Дев’ятдесятники”: Антологія нової української поезії. – Тернопіль: Лілея, 1998. – 224 с.
3. Махно В. 38 віршів про нью-йорк і дещо інше. – К.: Критика, 2004. – 128с. 
4. Махно В. Книга пагорбів та годин. – Тернопіль: Лілея, 1996. – 44 с.
5. Махно В. Лютневі елегії та інші вірші. – Львів: Каменяр, 1998. – 64 с.
6. Махно В. Плавник риби. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. – 68 с.
7. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. – К.: Наукова думка, 2007. – 288с.
8. Христианинова Р.О. Просте речення в шкільному курсі української мови: Посібник для вчителя. – К.: Радянська школа, 1991. – 160с.

Юлія Починок