НА ЙМЕННЯ
Згадайте долю
на імення Анна.
Згадайте в час
тривоги та біди.
У мить розлук і
самоти,
коли зника прекрасне
невблаганно.
Коли потомитесь самі
брести
у вирі навісної суєти,
—
згадайте тиху зірку
чистоти…
Згадайте долю на
імення Анна!
© Анна ПОПОВЧУК
ЦИТРУС
Лимонну тишу не
займай, не руш.
Нехай терпка та
екзотично жовта.
Цитрини поглядів
і цитрус наших душ.
Їдких центурій прозу
Ти оговтав?!
Яку ціну нам
заплатити слід.
За орендовану
планету й
небопростір?
І знов каштан
запалює свічки,
І погляд попелять
його форпости.
А час летить,
і листя
з ним летить —
Невпинний біг серед
доріг у місто.
І здалеку лунають
твори Ліста,
Й лимонним блиском
зірка мерехтить.
© Анна ПОПОВЧУК
АСОЦІАТИВНЕ
Мій дідо був ґаздою.
А ще — любив
медитацію.
Він медитував у
різний спосіб.
Бувало, сяде досхід сонця
на ґанку хати,
затягнеться
папіросою “Казбек”,
і думає, споглядаючи,
у далечінь.
Про що він думав
було відомо лиш йому
одному,
але таке
“споглядальне”
медитування
з “Казбеком” між зубами,
асоціюється у мене з…
Карпатськими мольфарами чи…
тібетськими мудрецями.
© Анна ПОПОВЧУК
ГЛЕЧАНЕ ...
І те усе мені так
дивно
Оця розписана
глечаночка з Греції
На моєму столі
І те шо я перетворююся
з поетички на прозаїчку
І навіть те що творюся я
То шо на глечі пише Калабріа
А ще Мар Іон та Мар Тіррено
і зображено схемку-карту
точок-стратегій —
Це бо сувенір з Греції
Про який і поетизувати
не вельми прагнеться
Та й не потрібне воно
Оте поетизування нікому
Ще й про якийсь там
розписаний глеч
Із Греції.
© Анна ПОПОВЧУК
ПРОЗАЇЧНЕ
Облуда днів.
Ми — вдвох
на увесь світ,
незнані нами роки
й біль утрати.
Бо ж сни були /а,
може, й не були, а,
може, тільки символи —
пелюсточки прим’яті?!/.
Та днів летить сум’яття,
мов циклон,
Мовчанка риб
стає усе трагічніша...
© Анна ПОПОВЧУК
ВЕРШНИК
Все доля вирішить.
Мине.
Не владарі ми в цю хвилину.
Незнаний вершник дожене,
мене, в ясну погожу днину.
Сховає хутко під плащем.
Байдужих масок та гримасок
тепер не буде.
Тільки щем —
у відблисках холодних касок...
© Анна ПОПОВЧУК
САМОТНІСТЬ
Так, ми з часом втрачаємо друзів,
хто — любих. А хто ні!
І губимось самі в клопітних згубах.
У плині подій, спішності справ,
в життя колії, у зелені трав.
Втрати — ціна за мету.
Ми наближаємось в пустку.
Примарну берем висоту,
і тонем в життєвому згустку.
І повертаємось знов до мети —
зневірені, самотні діти оманливої пустоти...
© Анна ПОПОВЧУК
ФАНТАЗІЯ
Злетіти б пташиною за небокрай.
Отримати мрію,
без неї не мислити.
Доцмулити згірклозелений чай
і яблуком стиглим неторканим тріснути...
© Анна ПОПОВЧУК
*
